Кирило Кожум'яка

    КИРИЛО КОЖУМ'ЯКА
    Колись був у Києві якийсь князь, лицар, і був коло Києва Змій, і щороку посилали йому дань: давали або молодого парубка, або дівчину. Ото прийшла черга вже й до дочки самого князя. Нічого робити, коли давали городяни, треба і йому давати. Послав князь свою дочку в дань Змієві. А дочка була така хороша, що й сказати не можна! То Змій її й полюбив. От вона до нього підлестилась та й питається раз:
    - Чи є,-каже,-на світі такий чоловік, щоб тебе подужав?
    - Є, - каже, - такий у Києві над Дніпром. Як затопить хату, то дим аж під небесами стелеться, а як вийде на Дніпро мочити шкури (бо він кожум'яка), то не одну несе, а дванадцять разом, і як набрякнуть вони водою в Дніпрі, то я візьму та й учеплюсь за них, чи витягне він їх? А йому байдуже: як поцупить, то й мене з шкурами трохи на берег не витягне. От того чоловіка тільки мені й страшно. Князівна взяла собі те на думку й думає, як би їй вісточку додому подати і на волю до батька дістатись. А при ній не було ні душі,- тільки один голубок. Вона вигодувала його, ще як у Києві була. Думала-думала, а далі й написала до батька:
    "Отак і так,-пише,-у вас, панотче, є у Києві чоловік, на ймення Кирило, на прізвище Кожум'яка. Благайте ви його через старих людей, чи не схоче він із Змієм побитися, чи не визволить мене, бідну, з неволі! Благайте його, пан-отченьку, і словами, й подарунками, щоб не образився він за яке незвичайне слово!"
    Написала так, прив'язала під крильце голубові та й випустила у вікно. Голубок злинув під небо та й прилетів додому, на подвір'я до князя.
    А діти саме бігали подвір'ям та й побачили голубка.
    - Татусю, татусю! - кажуть. -Чи бачиш - голубок від сестриці прилетів?
    Князь перше зрадів, а далі подумав-подумав та й засумував:
    - Це ж уже проклятий ірод згубив, видно, мою дитину!
    А далі поманив до себе голубка, глядь-аж під крильцем карточка. Він за карточку. Читає, аж дочка пише: так і так. Покликав він до себе всю старшину.
    - Чи є у нас такий чоловік, що прозивається Кирилом Кожум'якою?
    - Є, князю. Живе над Дніпром.
    - Як же б до нього приступитись, щоб не образився та послухав?
    Ото сяк-так порадились та й послали до нього найстаріших людей. Приходять вони до його хати, відчинили помалу двері та й злякались.
    Дивляться - сидить сам Кожум'яка долі, до них спиною, і мне руками дванадцять шкур, тільки видно, як коливає отакенною білою бородою! От один з тих посланців: "Кахи?" Кожум'яка жахнувся, а дванадцять шкур тільки трісь, трісь! Обернувся до них, а вони йому в пояс:
    - Отак і так: прислав до тебе князь із просьбою...
    А він і не дивиться й не слухає: розсердився, що через них та дванадцять шкур порвав.
показати повністю