Лебідь, щука і рак

    Лебідь, щука і рак
    Плавав лебідь на воді понад берегом; зігнувши шию, дивився у воду. Пливла мимо щука, зупинилась і питає:
    — Скажи, будь ласкавий, де ти буваєш, коли річка замерзає?
    — А навіщо тобі знать?
    — Та я хотіла на зиму куди-небудь утекти, а то під льодом задихаюся без свіжого повітря.
    — Я на зиму лечу звідси в теплий край та й живу там до весни.
    — Візьми і мене з собою! — сказала щука.
    — А чого ж, про мене — все одно, хочеш — так подамось разом, веселіш буде.
    Почув їхню розмову рак і каже:
    — Візьміть і мене!
    — Ну так що ж, хочеш — вирушай і ти з нами; гуртом веселіше буде; діждемо осені, я вам скажу, коли летіти.
    Лебідь, бач, думав, що як вони плавають у воді, то вміють і в повітрі літати.
    Минуло літо, настала осінь, лебідь і каже:
    — Ну, пора летіти у вирій, збирайтеся па завтра, після обіду рушимо в дорогу.
    Щука сказала ракові. Рак подумав і каже:
    — А як же ми, сестро, будем на сухопутті жить без їжі? Давай візьмемо з собою на дорогу харчів, щоб вам вистачило до теплого краю.
    — А як же ми візьмемо? — спитала щука.
    — Та давай складемо харчі на візок, упряжемось в нього і подамось. Запросимо і лебедя за компанію, він нам поможе, втрьох потягнем за собою харчі.
показати повністю