Медвідь і бджола

    Ведмідь і бджола Раз прийшов ведмідь до лісу, сів собі на колоду та й каже:
    — Так мені щось гірко, що не знаю, де ся діти. Але нагадав собі за мід.
    — Иой,— каже,— та то бджоли такого меду мають — повні магазини, а мені аби було гірко?! Я,— каже,— іду зараз та й пошукаю за пасікою та й дам собі раду!
    Пішов ведмідь шукати пасіки.
    Іде він лісом, іде та й усе нюхає, усе зазирає на дерева, чи нема де бджіл. Але на однім місці сів він собі на пеньок та й каже:
    — Уже-м ся дуже змучив, я собі тут посиджу, може, якась бджола надлетить, то я ся буду її питати, де вона має свою хату.
    Сидить він, сидить, але дивиться — одна бджола п'є мід; сіла на цвіток та й п'є. А він таки борзо хап за крильця та й підвів її до вуха, аби чув, що вона буде казати. А вона лиш:
    — Йо-о-ой! Йо-о-о-ой!.. Каже ведмідь:
    — Не пущу тя, доки мені не скажеш, де твоя хата. Гадає бджола: «Що робити, аби жити?» Каже йому:
    — Даруй мені життя, бо я хати не маю. А вона має хату, але не хоче йому показати, аби не збурив усієї пасіки. А ведмідь потряс нею та й кладе знов до вуха, каже:
    — Ну, як ти хати не маєш, то будемо жити разом; я також хати не маю, а дуже мені гірко, то ти мене маєш годувати медом. Я тебе пущу, але маєш коло мене лазити по цвітові, збирати мед та й маєш мені насипати на язик. Але пам'ятай: якби-с задумала тікати, то лиш не встигнеш підлетіти — та й смерть; гинеш, ади, зараз у моїх лабах.
    Каже бджола:
    — Добре.
    Но не пустив він її зараз відразу, але уперед пішов та й уломив собі тугу галузу з листом, аби бджолу вбити, якби вона захотіла тікати.
    — Ну,— каже ведмідь,— дивися, аби-с не пробувала тікати!
    — Ой, не буду,— каже бджола. Ведмідь пустив бджолу на квітку, та й вона ссе мед. Як виссала з одної, а ведмідь каже: — Лізь на другу!
    Та й вона збирала аж під вечір. А ведмідь питається усе:
    — А що, є багато? А вона каже:
показати повністю