Лисичка, тиковка, скрипка та капкан

Скачати   Роздрукувати


 ( 3)
    Їхав чоловік дорогою та й загубив тиковку. Лежить вона проти вітру та й гуде. Аж біжить лисичка.
    — Бач,— каже,— реве, хоче ще злякати! От я тебе утоплю!
    Ухватила її за мотузочку, почепила на шию і подалась до річки. Стала тиковку топити, а та набирається води та булькотить.
    — Іч,— каже,— ще і проситься! І не просись, бо не пущу!
    От як тиковка вже набралась води та й лисичку тягне у воду.
    — Бач, яка,— каже.— То просилась, а це шуткує. Пусти-бо!
    Насилу вона вирвалась.
    От біжить, аж лежить на дорозі скрипка та на вітрі і гуде потихеньку.
    — Бач,— каже лисичка,— ангельський голосочок, так чортова думка.
    Та й обмина її.
    Біжить далі; аж чоловік капкани розставив.
    — Бач,— каже,— які хитрощі-мудрощі! Хіба вже на їх і сісти не можна.
    Тільки сіла, а капкан її за хвіст.
    — Бач, яке,— каже,— ще й держе! Аж ось до тих капканів і хазяїн іде.
    — Дивись, ще, може, і бить буде! А той чоловік узяв її та й забрав.