Як горобець помстився лисові

Скачати   Роздрукувати

 ( 64)
    Як горобець помстився лисові Раз злапала ворона куря, сіла на дуба та й їсть. Але приходить лис під дуба, був голоден, та й дивиться, що ворона їсть. Йому дуже зробився жаль, що він голоден, а ворона менша, як він, та й їсть. Та й каже до ворони:
    — Або кинь мені по добрій волі, а як ні, то я полізу на дуба і тебе там з'їм на дубі.
    Але ворона була мудра та й гадає собі, що як буде лис лізти, вона втече на друге дерево. Але щось собі лис роздумав та й каже до ворони:
    — Я лізти не годен, я старий. Я уже ся немало по світі находив, але відколи я ходжу, я ще не здибав такої красної птахи, як ти. Ти найрозумніша і найліпше співаєш.
    Ворона як учула, що її лис хвалить, що вона файно співає, та й тогди каже:
    — Кра, кра!
    Та й що мала в дзьобі, то впало, та й лис з'їв. Але лис уздрів, що йому ся вдало зд урити ворону, та й каже:
    — Мені ліпше буде так лиш видурювати, ніж ходити за цим.
    Але знов іде під другого дуба, дивиться, а там знов ворона коло молодих воронят. Та й каже він до ворони:
    — Кинь мені одну дитину, бо як не кинеш, то полізу та й усі з'їм.
    Ворона не хотіла, а лис зачав ніби дряпатися по ду5і. Ворона як уздріла, та й каже:
    — От не лізь, я вже тобі сама кину, лиш не лізь. Надлетів горобець та й каже до ворони:
    — Що тобі старий лис казав? Ворона каже:
    — Казав, що як не кину свою дитину, то полізе та й з'їсть усі.
    А горобець каже:
    — Дурна, ти йому не кидай, най спробує та най лізе. Він лиш тебе так дурить, що полізе. Він не годен лізти. Але лис тото вчув та й каже:
    — Ей, чекай, я тобі нагадаю. Колись ти ся впадеш в мої руки.
    Та й пішов.
показати повністю
    Відтак знов здибається з тим горобцем. Горобець на дубі, а він знов під дубом. Та й каже лис до горобця:
    — Як ти перебуваєш у такі студини? Я на землі так змерз, а ти не змерз на дереві? Що ти таке робиш, що ти не змерзаєш? А він каже:
    — Як відти вітер, то я під крило голову запхаю, а як відти, то я під друге. А лис каже:
    — Злізь нижче, бо я не чую, що ти кажеш.
    Він зліз та й знов то каже, що казав. А лис каже:
    — Злізь ще нижче, бо я не чую, бо глухий. А горобець знов скочив нижче, уже таки недалеко лиса, та й каже йому:
    — Як відти вітер, то я під то крило сховаю голову, а як відти, то я під то.
    Та й лиш запхав голову, а лис скочив, хап, злапав горобця за крило та й каже:
    — Видиш, ти других радив, а собі не можеш; порадь собі тепер.
    Якось горобець урвав крила кавалок, та й ся вирвав, та й утік. Але вже ся трохи вигоїв та й знов здибає лиса. Каже лис:
    — Ой я тебе мав давно з'їсти, коли ти также не дурний.
    А горобець каже:
    — Ти мене ся не наїш, бо я малий, лиш тільки, що мені життя відбереш. Я тебе ліпше пораджу, лиш нічо мені не кажи уже більше. Ходи зо мною, тут в одного ґазди дуже багато курей в курнику.
    А лис дуже ся втішив та й каже:
    — Ану, поведи мене!
    Вже нічого 'му не казав, ішли оба разом. Лис іде землею, а горобець то на одно дерево, то на друге. Та й так прийшли аж до буди. А в тій буді був пес. Горобець сів на буду та й каже:
    — Ти йди, але аби-с багато не брав, лиш одну, та й аби-с дуже потиху брав, аби тебе ніхто не злапав.
    Лис підсувається, підсувається. А пес спав. Але як учув, що лис іде, скочив та й лиса роздер.