Казка про дідового півника і бабину курочку

Скачати   Роздрукувати

 ( 12)
    Казка про дідового півника і бабину курочку Десь за річкою, за лугом, за низеньким перелазом жили собі старенькі дідусь з бабусею. Нікого на білому світі вони не мали — ні дітей, ні внуків, ні правнуків. Навіть корівки чи кізочки у них не було. У дідуся був півник, в бабусі — курочка.
    Курочка кожного дня несла яєчко. Бабуся продасть яєчко — й виручить гроші на сіль, на мило, на гас. А в діда грошей немає: який йому з півня хосен. Надоїло бабі позичати з свого добра дідові й каже вона:
    — В тебе є півник. Най знесе і тобі яєчко. Та не хотів півник знести яєчка. Розсердився дід і прогнав його.
    Стрибнув півень на перелаз, закукурікав і помандрував у світ. Іде дорогами-шляхами, селами-містами, шукає пристанища. Перейшов він через широкий луг, перелетів річку й опинився в густому темному лісі. Зустрічає він ведмедя. Ведмідь і питає півника:
    — Куди ти йдеш? Відповідає йому півник:
    — Прогнав мене дід, іду я до світлого царя найматися.
    — Піду і я! Буде нас двоє, легше до царя потрапимо, легше на службу станемо! — мовить ведмідь.
    — Ставай за мною! — каже впевнено півень. Ідуть двоє. Попереду півень, за ним ведмідь. Пройшли один ліс, пройшли другий, пройшли і третій. В четвертому лісі, біля самих полонин, зустрічають вовка.
    — Куди, півнику, з моїм вуйком путь тримаєш?
    — Прогнав мене дід, іду я до світлого царя на службу найматися! — відповідає півень.
    — Візьміть і мене з собою. На полонині нічим поживитися, вівчарі пильно вартують овець! — каже вовк.
    — Що ж, коли просишся, ходи! Ставай третім! Ідуть втрьох: півник, ведмідь і вовк. Перейшли полонину, подалися одною яругою, другою, третьою. В четвертій ярузі зустрічають лисичку.
    — Куди ти, півнику, з вуйком ведмедем і братиком вовком ідеш? — питає лисиця.
    — Прогнав мене дід, іду я до світлого царя на службу найматися.
    — Візьміть і мене! В селі люди замки на всі курники повішали, гусей, качат позамикали. Доведеться з голоду помирати! — скаржиться лисиця.
    — Ставай четвертою! — мовить півник.— Будеш у нашій компанії!
    Ідуть вже четверо: півник, ведмідь, вовк і лисичка. Перейшли звори, перейшли ріки, поля і ниви. Коли бачили садиби, обминали їх, щоб не потрапити людям на очі. Нарешті добралися до царських палат.
    Вилетів півень на золоті ворота, закукурікав:
показати повністю
    — Кукуріку, я тут, світлий царю! Почув цар й каже своєму слузі:
    — Іди, запитай, що хоче півень. Півник каже:
    — Прогнав мене дід з дому, прийшов я царю служити.
    Наказав цар, щоб півня впустили між курей. Коли підійшли до курника, каже півень царському слузі:
    — Впусти в курник і мою сестричку лисичку!
    — Най іде!
    Залізла лисичка в курник і всіх курей передушила. На другий день рано-вранці вилетів півник на царські ворота й кричить:
    — Кукуріку, я тут, світлий царю! Прокинувся цар і наказав замкнути півня в стайню до коней.
    Просить півень царського слугу:
    — Впусти до стайні й мого братика вовка! Впустив слуга разом із півнем до стайні й вовка, а сам пішов. А вовк загриз усіх коней.
    Рано-вранці півень знову на царських воротах виспівує:
    — Кукуріку, я тут, світлий царю! Розізлився цар, що півень йому заважає спати, наказує слузі:
    — Замкни того півня, та так, щоб більше не будив мене вранці!
    Думав слуга, думав, куди б закрити півника, й вирішив замкнути його разом із волами.
    Повів слуга півника до стайні, в якій були воли. Просить півень слугу:
    — Впусти спершу до стайні мого вуйка ведмедя, а потім я й сам зайду.
    Слуга погодився, і зайшли ведмідь з півником у хлів. Півник скочив на перекладинку, що висіла під самою стелею, а ведмідь приступив до роботи. До ранку не залишилося жодного живого вола. Ще й кості голодний ведмідь обгриз, шкуру пошматував, роги і ратиці по хліву розкидав.
    Рано-вранці, тільки зазоріло, вилетів півень на ворота під самим царським вікном і заспівав:
    — Кукуріку, я тут, світлий царю! Тепер уже справді розізлився цар. Йому снився чарівний сон, а півень розбудив його.
    — Замкни цього півня, коли ні, то накажу замкнути тебе до в'язниці! — каже цар слузі.
    — Замикали ми вже того півня й до курника, й до стайні, й до хліва. Та він все тікає! Що з ним робити зараз?
    — Замкніть його до казни. В казні ковані двері, звідти не втече! — наказав цар.
    Замкнули півня до казни. Всю ніч там півень орудував. Всі гроші поклював, всі коштовності поковтав. Не залишилося в казні й ламаного крейцера.
    Рано-вранці півень вилетів надвір через віконну решітку, стрибнув на царські ворота й кукурікає:
    — Кукуріку, будь здоровий, світлий цар!
    — Піймайте того півня й відрубайте йому голову! — лютував цар.
    Кинулось за півнем все царське військо, та півень не ждав, щоб йому голову відрубали. Він стрибав через луки і поля, через яруги, перелітав через ріки, скакав через гори. Ведмідь, вовк і лисиця — слідом за півником. У густому лісі залишився ведмідь, у глибокій ярузі залишилася лисичка, в лісі над полониною затаївся вовк.
    Загубив по дорозі півник одного крейцера. Загубив би й інші коштовності, та близько була дідова хата. Півник стрибнув на вікно й закукурікав:
    — Кукуріку, простели, діду, плахту!
    Тільки дід простелив плахту, півник трусонув крильцями, почали з нього сипатися дорогоцінності. Сипались до тих пір, поки не заповнили всю хату.
    Пішов дід до баби, позичив мірку, щоб поміряти свої скарби, коли вже полічити не можна.
    — Для чого тобі, діду, мірка? — питає баба.
    — Вийняв я з ями картоплю, хочу поміряти! — відповідає дід.
    Та баба не повірила дідові. Дуже хотіла баба знати, яку то картоплю буде міряти дід. Капнула на дно мірки смоли. Дід скарби міряв і на дно мірки приліпився золотий крейцер.
    Побачила його баба й доти діда просила, поки не розказав їй всю правду. Розізлилася баба на свою курочку за те, що вона їй кожного дня несе тільки одне яєчко, й прогнала. Хай, мовляв, іде в світ, як півник, найматися на службу. Пішла курочка лугом, полем і знайшла той золотий крейцер, що півник загубив. Проковтнула курочка крейцер і повернулася додому.
    — Стели плахту! — кричить курочка бабі.
    Баба дуже зраділа. Зібрала всі плахти, які тільки мала на господарстві. Стрибнула курочка на плахту, трусонула крильцями, закудкудахкала, та випав з неї тільки один крейцер. Розізлилася баба на курочку й зарізала її.
    Довго жила баба на той крейцер, що прилип до дна мірки, й на той, що курочка принесла. Нарешті дід взяв бабу до себе, і стали вони жити разом.
    Певно, добре їм ведеться, бо той півник часто стрибає на дідове підвіконня і співає:
    — Кукуріку, простели, діду, плахту! - Спробуйте і ви простелити, можливо, і вам півень насипле золота!