Правда і кривда
А той там все слухає під фігурою, але тихенько сидить, не рухається. Та й гадає собі так: «Ану, я попробую лізти за межу, чи то правда?» Поліз за одну межу, потер росою очі — вже так видить, як крізь сито. Поліз за другу, знов собі потер — видить ліпше. Поліз за третю, потер — так уже видить, як видів перше. Тоді вкляк, помолився богу та й собі гадає: «Чого я піду тепер додому? Я піду собі в світ!»
Та й пішов до того міста, де керниця загамувалася. Прийшов на шинк і сів собі. Там люди посходилися, нарікають, радяться: прийдеться вже загинути без води? А він каже:
— Я вам поможу, я вам з тої керниці води добуду! Вони тоді утішилися і кажуть так:
— Як добудеш нам води, то зараз тобі дамо п'ятсот римських!
Тоді він сказав трьом хлопам спустити його у відрі на діл до керниці. Каже:
— А як ланцюгом рушу, то аби ви мене тягнули нагору!
Як дістав дна, запхав руку в нору, піймав жабу за лаби і витяг. Та й рушив ланцюгом, і його витягли наверх. А вода вже летить вгору, аж по полю розливається. Тоді йому гроші до рук зложили, і він пішов.
Пішов аж до того міста, де цісарева була хвора. Так знов собі боком ходить, не сміє доступити до палацу. Пішов на шинк і каже людям:
— Оже я який хлоп, а я би вилічив цісареву! Не вірили йому, не вірили, але таки дали знати до цісаря. Цісар звелів привести його до себе і каже:
— Пам'ятай, як порадиш цісаревій, то великі маєтки дістанеш, а як ні, то страчу тебе!
Він зразу сказав розвалити в покою пец, а як вже розбирали до дна, вхопив порхавку, висушив, потовк на порох і дав цісаревій випити. І враз цісарева стала здорова. Тоді цісар дав йому паку грошей, віз, коней і випровадив його додому з великими почестями.
Приїжджає він до свого села. Бачить — брат оре на полі його бичками. Він упізнав брата здалеку і каже:
— Дай боже щастя! А той його не впізнав, уклонився низько та й каже:
— Дай боже! Дякую вельможному панові! А він тоді засміявся та й каже:
— А що, брате, добре мої бички ходять? Той став, як камінь. Але він його вже взяв до себе на бричку, і поїхали обоє в село. Приїхали додому й балюються — трунок, різне там. Вже як один день і другий побалювалися, тоді той питається брата:
— Скажи мені, брате, як то так, що я тобі вийняв очі, а ти знов видиш та ще й маєш такі гроші? А він йому каже:
— Як ти так хочеш мати такий маєток, ходи, поставлю тебе під ту фігуру і виберу тобі очі, то й ти так будеш мати, як ,я!
А той багач сам має стільки маєтку, що хіба пташиного молока не вистачає, але хоче мати ще більше. Пішов під фігуру, той йому виколов обидва ока й каже:
— Тепер сиди тут, доки прилетять три птахи і повідять тобі, що маєш робити.
Та й пішов додому, а того багача там лишив. Сидить він, і акурат о дванадцятій годині позліталися знов ті самі вірли, що тоді. Один каже:
— Ато, дивіться, вже тій керниці якийсь порадив, і цісаревій порадив, всюди порадив! А другий каже:
— Може, хто тут був та слухав? Ану подивімся, може, і нині хто слухає?
Та й злетіли вірли під фігуру, а там той сидить. Зачали вони багача бити, дзюбати, аж йому кості порозношували по цілім полі.
Та й пішов до того міста, де керниця загамувалася. Прийшов на шинк і сів собі. Там люди посходилися, нарікають, радяться: прийдеться вже загинути без води? А він каже:
— Я вам поможу, я вам з тої керниці води добуду! Вони тоді утішилися і кажуть так:
— Як добудеш нам води, то зараз тобі дамо п'ятсот римських!
Тоді він сказав трьом хлопам спустити його у відрі на діл до керниці. Каже:
— А як ланцюгом рушу, то аби ви мене тягнули нагору!
Як дістав дна, запхав руку в нору, піймав жабу за лаби і витяг. Та й рушив ланцюгом, і його витягли наверх. А вода вже летить вгору, аж по полю розливається. Тоді йому гроші до рук зложили, і він пішов.
Пішов аж до того міста, де цісарева була хвора. Так знов собі боком ходить, не сміє доступити до палацу. Пішов на шинк і каже людям:
— Оже я який хлоп, а я би вилічив цісареву! Не вірили йому, не вірили, але таки дали знати до цісаря. Цісар звелів привести його до себе і каже:
— Пам'ятай, як порадиш цісаревій, то великі маєтки дістанеш, а як ні, то страчу тебе!
Він зразу сказав розвалити в покою пец, а як вже розбирали до дна, вхопив порхавку, висушив, потовк на порох і дав цісаревій випити. І враз цісарева стала здорова. Тоді цісар дав йому паку грошей, віз, коней і випровадив його додому з великими почестями.
Приїжджає він до свого села. Бачить — брат оре на полі його бичками. Він упізнав брата здалеку і каже:
— Дай боже щастя! А той його не впізнав, уклонився низько та й каже:
— Дай боже! Дякую вельможному панові! А він тоді засміявся та й каже:
— А що, брате, добре мої бички ходять? Той став, як камінь. Але він його вже взяв до себе на бричку, і поїхали обоє в село. Приїхали додому й балюються — трунок, різне там. Вже як один день і другий побалювалися, тоді той питається брата:
— Скажи мені, брате, як то так, що я тобі вийняв очі, а ти знов видиш та ще й маєш такі гроші? А він йому каже:
— Як ти так хочеш мати такий маєток, ходи, поставлю тебе під ту фігуру і виберу тобі очі, то й ти так будеш мати, як ,я!
А той багач сам має стільки маєтку, що хіба пташиного молока не вистачає, але хоче мати ще більше. Пішов під фігуру, той йому виколов обидва ока й каже:
— Тепер сиди тут, доки прилетять три птахи і повідять тобі, що маєш робити.
Та й пішов додому, а того багача там лишив. Сидить він, і акурат о дванадцятій годині позліталися знов ті самі вірли, що тоді. Один каже:
— Ато, дивіться, вже тій керниці якийсь порадив, і цісаревій порадив, всюди порадив! А другий каже:
— Може, хто тут був та слухав? Ану подивімся, може, і нині хто слухає?
Та й злетіли вірли під фігуру, а там той сидить. Зачали вони багача бити, дзюбати, аж йому кості порозношували по цілім полі.