Як Климко спровадив дідича у пекло

Скачати   Роздрукувати

 ( 3)
    Як Климко спровадив дідича у пекло
    Жив собі багатий-пребагатий дідич, що мав у володінні велике село. Люди добре обробляли землю, але не знали ремесла. А без ремесла навіть панське господарство слабує.
    Одного разу дідич покликав трьох леґінів. Першому сказав:
    — Ану покажи руки.
    Той показав. Пан подивився, щось поміркував і дав йому розказ.
    — Підеш на рік до міста і навчишся там на коваля. Подивився на руки другого;
    — Ти вивчишся на стельмаха.
    Третій парубок, Климко, витягнув перед паном руки, з довгими, тонкими пальцями. Пан довго думав, потім каже.
    — Ти вивчишся на злодія.
    Пішли хлопці до міста. Там вчилися цілий рік, а як скінчився термін, вернулися в село. Один пішов до панської кузні, другий — до майстерні, а Климко плентався по подвір'ю і дивився, де би щось фарнути. Дідич його покликав до себе:
    — Я хочу видіти, чого ти навчився. У стайні є кінь, якого я найдужче люблю. Укради його, продай на ярмарку і принеси мені готові гроші. Як не вкрадеш, то голову зітну.
    — Для вельможного пана все зроблю,— відповів Климко.
    На ніч дідич поклав добру варту коло свого коня, один наймит сів на нього верхи, другий тримав коня за хвіст, а два за капейстру.
    Коли добре стемніло, Климко перебрався за стареньку жінку, взяв у торбу кілька фляшок горілки і став голосити коло панської брами:
    — Ой Божечку святенький, я заблудилася в дорозі, ніч темна, додому далеко, а я не можу цю горілку донести.
    — Ходи, бабко, сюди! — крикнув один з наймитів.— Переночуєш у нас, а завтра понесеш свою горілку.
    Климко увійшов до стайні, ліг під жолоб і заснув. У той час наймити украли з торби горілку, випили її і швидко сп'яніли. Де стояли, там і звалилися...
    Климко встав, вивів коня в лісок. Потім вернувся, висадив одного наймита на терлицю, другому дав тримати конопляний хвіст, а двом спереду — прив'язав мотузки до рук. Після того поїхав на ярмарок коня продавати.
показати повністю
    Вранці пан увійшов до стайні й за голову схопився.
    Того ж таки дня вернувся Климко з ярмарку і дав панові гроші За проданого коня.
    — Тепер, Климку, маєш украсти вола від плуга,— сказав йому Дідич.
    — Для вельможного пана все зроблю.
    Папські форналі орали під лісом. Климко подивився на них здалеку й подумав, як украсти вола. Він узяв квочку з курчатами й пустив на краю лісу. Один з форналів пішов врубати на пужална бучок. Побачив квочку з курчатами й покликав інших форналів:
    — Ходімо, хлопці, сюди, наловимо тут лісових птахів. Форналі покинули волів і побігли ловити курчат.
    Климко випряг вола з ярма, відрізав кавалок його хвоста, встромив другому волові до рота і втік з худобиною в ліс.
    Форналі зловили квочку з курчатами, принесли до воза — глип — один віл пропав!
    — Дивись, яке диво, віл вола з'їв! — крикнув один з форналів.— Ади, не встиг хвоста проглинути.
    Пішли форналі до пана і замельдували.
    — Паночку, сьогодні, коли ми орали під лісом, віл вола з'їв. Дідич зрозумів, чия то робота. Покликав Климка до себе й сказав:
    — Як ти такий мудрий, то вкради мою паню.
    — Зроблю так, як хоче наш вельможний пан.
    Климко купив добру пару чобіт і кинув один чобіт у лісі серед дороги, а другий трохи далі. Заліз у корчі й чекає.
    Почувся стукіт кінських копит. То пані їхала до міста. Фірман глипнув на землю й вигукнув:
    — Ади, вельможна пані, чобіт!
    — Злізь і візьми його,— відповіла пані.
    — А що буду робити з одним чоботом? Якби два, то було б що носити. А так...— і фірман цьвохнув батогом.
    Через якийсь час побачив другий чобіт. Притримав коні і сказав:
    — Ади, вельможна пані, другий чобіт.
    — Я тобі казала взяти перший чобіт. Злізь і біжи за ним, доки хтось не забрав.
    Климко чув з-під корча, що вони говорили. Коли фірман вернувся за чоботом, він вискочив на сидіння, схопив віжки в руки і поїхав якомога швидко.
    На середині лісу його здибали чорти.
    — Куди тікаєш, Климку?
    — У місто, на ярмарок.
    — Що везеш продавати?
    — Вельможну паню.
    — Продай її нам. Скільки правиш?
    — Мішок грошей.
    Чорти кинули легіневі гроші, сіли на бричку й поїхали. Климко вернувся додому.
    — Я вкрав, вельможний пане, вашу жінку. Дідич почухав потилицю й каже.
    — Приведи її назад, заплачу триста ринських.
    — Папі вже нема.
    — А де ж вона?
    — Продав її чортам.
    Дідич заплакав ревними сльозами.
    — Ти здурів, Климку? Що я робитиму тепер без моєї коханої пані?
    — Не плачте, вельможний пане, вона живе щасливо, у кришталевому палаці. В неї щодня є високі гості — принци, князі, графи.
    — Поведи мене, Климку, до неї, бо я ніде ніколи не бував.
    — Не поведу, вельможний пане.
    — Чому?
    — Бо ми пропадемо без такого доброго дідича, як ви. Вам сподобається в пані, і не захочете вернутись. А що ми, сироти, тоді будемо робити?
    — Я вернуся, Климку, не журися...
    — Ні, папочку. Тоді зробіть так: скличте людей і сповістіть їм, що як ви не вернетеся, то вони будуть вільні від панщини. І що тільки я дістану право ділити між ними ваше господарство.
    — Говориш, Климку, як п'яний. Кажу ж тобі, що вернуся,— розсердився пан.
    — Як вернетеся, все буде по-старому.
    Пан подумав і все зробив так, як сказав Климко.
    На другий день нарубок взяв горщик води, жмуток якогось зілля і кавалчик крейди. Пішов з дідичем у ліс. Залишив його під дубом, а сам подався знов до того місця, де здибався з чортами. Вмочив зілля у воду і скропив довкола землю. Потому лазив на колінах з крейдою в руці.
    Кілька чортів вискочили з-під землі й спитали;
    — Що ти робиш, Климку?
    — Обводжу святе місце.
    — Нащо?
    — На ньому хочу збудувати церкву.
    — Ти звар'ював, Климку? Нащо нам церкви над самою головою?
    — Мене то не обходить. Завтра попи мають тут службу божу правити.
    — Що хочеш за те, аби ти дав нам чистий спокій? — спитав старший дідько.
    — Хочу, щоб ви забрали мого пана до пекла і дали йому там гарячу роботу. Він чекає вас отам, під дубом,— показав Климко.
    — Давай його сюди! — втішилися чорти.
    Зловили паниська, затягли до пекла і там йому одразу показали, по чому лікоть киселиці.
    Климко вернувся у село, роздав чесним людям усі панські маєтки й поля. Він довго жив, землю свою орав і нічого у людей не крав. Може, й тепер ще живе на світі.