Дядько і ведмідь

Скачати   Роздрукувати

 ( 93)
    Дядько і ведмідь
    Сидить дядько на пеньку і їсть хліб. Іде ведмідь і питається:
    — Дядьку, що ти їси?
    — Хліб,— каже дядько.
    — Дай-но я попробую.
    Дав дядько йому кусок хліба, ведмідь покуштував і питає:
    — А з чого ж той хліб робиться?
    Дядько й став розказувать:
    — Треба спочатку поле добре виорать і на зиму посіять зерна. Воно перезимує, весною проросте, а потім виколоситься, достигне, і треба буде вижати, в копи поскладати, додому звезти, змолотити, прочистити, поїхать до млина і змолоти. І буде тоді мука. А муку замісити, затопити в печі і пекти хліб.
    Вислухав теє все ведмідь, почухав потилицю та й каже.
    — О, то мені треба довго чекати. — Подумав трохи, а потім знов і каже до дядька:
    — Давай ми обоє посіємо...
    — А як будемо збирати?
    — Що тобі, а що мені.
    Дядько й каже:
    — Мені вершки, а тобі корішки. Чи згодний?
    — Добре,— згодився ведмідь.
    От посіяли вони зерно, виростили і зібрали врожай. Забрав дядько собі вершки, а ведмедеві оддав корішки — солому. Побачив ведмідь, що його обдурено, та й каже.
показати повністю
    — Е, я так не хочу. Сіймо щось друге. Чоловік радить:
    — Посіємо ріпу... Вже тобі будуть вершки, а мені корішки.
    Згодився ведмідь.
    Настала пора збирати урожай. Забрав дядько собі ріпу — корішки, а ведмедеві дає вершки — листя.
    Бачить ведмідь, що його знов обдурено, махнув спересердя лапою і поплівся до лісу.
    З тих пір ведмідь ніколи вже не встрявав у спілку з дядьком.