Іван-побиван

Скачати   Роздрукувати

 ( 35)
    Іван-побиван Унадивсь давним-давно один страшний змій у якусь слободу людей їсти та й поїв чисто всіх, зостався один тільки дід.
    — Ну,— каже змій,— завтра поснідаю.
    А через ту слободу та йшов один бідний хлопець, та й проситься ночувати.
    — А хіба тобі життя надокучило? — питає його дід.
    — Як? — каже бідний хлопець. Дід розказав йому, що тут змій усіх людей переїв і це завтра його з'їсть.
    — Е,— каже хлопець,— подавиться. От прилітає змій, побачив хлопця та:
    — О, це добре,—каже,— був один, а тепер двоє.
    А хлопець:
    — Гляди не подавись! Змій і дивиться.
    — Як,— каже,— хіба ти сильніший за мене?
    — Авжеж.
    — Який же ти сильний? Я он, бач...— Та взяв камінь, як здавив, так з нього мука й посипалась.
    — Е, це дурниця,— каже хлопець,— здави так, щоб з нього юшка потекла.
    Та тут же взяв ворочок сиру, та як натисне, так з нього сироватка і потекла.
    — Отак,— каже,— дави.
    — Ну, ходім,— каже тоді змій,— за товариша будеш.
    А хлопець йому:
    — Хіба за старшого.
показати повністю
    Ото й пішли. Питає його змій:
    — А як звуть тебе?
    — Іван-Побиван,— каже хлопець. Ну, змій вже й боїться його: «Щоб ще мене,— думає,—і не вбив». Стало на обід, змій і каже:
    — Піди ж ти, хлопче, та принеси вола, будем обідать варити.
    Пішов хлопець. Ходить по змійовій череді та й зв'язує волів хвостами докупи. А змій ждав, ждав, побіг сам.
    — Що ти, хлопче, робиш?
    — Е, буду ще тобі по одному носитись, я всіх зразу хочу забрати.
    — Та ну тебе к бісу, ти мені всю худобу переведеш. Стяг змій з вола шкуру і поволік. От дає він
    хлопцеві ту шкуру. — Іди,— каже,— води принеси.
    Узяв хлопець шкуру, насилу дотяг її до колодязя, та як упустив туди, то вже і не витягне. Тоді зробив собі лопату та й ходить кругом криниці, підкопує її. Прибігає змій.
    — Що це ти робиш?
    — Е, буду я тобі шкурою воду носити! Я зачеплю всю криницю та й приволочу.
    — А щоб Тебе! — каже змій та й злякався хлопцевої сили. Поніс сам.
    — Піди ж,— каже,— хлопче, дров принеси;
    вирви там сухого дуба, та й буде.
    —Е, буду я тобі трошки носить! Якби дубів двадцять заразом, то б так! — Та й удав, ніби розсердивсь, не пішов. От змій наварив, сів і їсть, а хлопець ніби сердиться і обідать не йде, бо ж як піде, то змій зразу догадається, що він не сильний, як побачить, що хлопець менше нього їсть. А як зосталось небагато, то він сів і собі посьорбав та й каже: — Мало.
    — Ну,— каже змій,— то ходім тепер до моєї матері, вона нам вареників наварить.
    — А як іти, то йти,— каже хлопець, а сам думає: «Тепер пропав».
    От як почали їсти,— а вареників стоїть бочок двадцять,— то змій все їсть та їсть, а хлопець усе за пазуху та в штани ховає, усе ховає. Вже казанів з двадцять подали, а він одно ховає. Як поїли, то змій і Каже:
    — Ходім на камінь крутитись.
    — А як іти, то йти,— каже хлопець. Змій як крутнувсь — аж огонь пішов.
    — Дурницй,—каже хлопець,— ти так крутнись, щоб юшка потекла.— Та як притисне до каменя ті вареники, що в його одежі, а з них юшка і бризнула.
    — От так,— каже,— крутись.— От як дави! Ну, змій вже вкрай злякався Івана-Побивана. Але ще каже:
    — Ану, давай, хто сильніше засвище. Змій як свисне, аж дерева пригнулись.
    — Ну,— думає Іван-Побиван,— що його робити?» А тут лежала одна залізяка. Глянув Іван на неї та до змія:
    — Зажмур очі, бо як свистатиму, то тобі можуть очі повилазити.
    — Змій зажмурив, а Іван-Побиван як огріє змія залізякою, то той аж здригнувсь.
    — Правду кажеш,—каже змій,—ледве справді очі не повискакували! — Та вже щоб хоч не бути з Іваном, укупі, то побудував йому хату на одшибі; а сам давай з матір'ю радитись, як їм його звести зі світу.
    — Давай,— кажуть,— його спалим. А хлопець підслухав це та і сховавсь. От як спалили ту хату, хлопець прийшов, став коло попелу та й струшується. Приходить змій.
    — Що ти, хлопче, хіба ще живий?
    — Живий, тільки цієї ночі мене щось ніби блоха вкусила.
    «Ну,— думає змій,— од такого треба подалі!». Та як дременув з тих країв, то тільки його і бачили.