Який розум розумніший?

Скачати   Роздрукувати

 ( 63)
    Який розум розумніший? В одному селі жили два сусіди: куратор і піп. Часто ходили один до одного й бесідували. Раз почали говорити про роджений і вчений розум. Котрий з них ліпший, розумніший.
    Куратор стояв на тому, що ліпше мати роджений розум, а піп на тому — що вчений. Но, та так ся посварили, що ся аж погнівали. І перестали ходити один до одного.
    Раз куратор прийшов до попа, вдарив собою у двері й, як двері розчинилися, зайойкав: — Йой, пане превелебний... Піп налякався:
    — Що ся стало, кураторику?!
    — Йой... йой...
    — Що е з вами?! Що ся стало, кураторику?!
    — Псятко здохло. Моє дороге псятко. Так ми жаль, що не можу собі місця'знайти...
    — Та що, кураторику, для вас зробити?
    — Знаєте, дітей не маю, а се псятко, як дитина. Хотів би-м, аби-сьте 'го поховали.
    — Не розумію, що хочете сказати?
    — Дам вам двісті золотих, лиш учиніть для мене се діло.
    — Й ой, кураторику, що вам прийшло в голову? Похорони за псом — гріх від бога й ганьба перед людьми...
    — Пане превелебний, люди не будуть знати. Народ розійдеться по роботі, по полю — ніхто й видіти не буде. Піп довго відпирався, а потім згодився.
    — Завтра у дві години церківник подзвонить, а ми скінчимо відправу...
    Так і було.
    Но, айбо в селі нічого не можна втаїти. Жони почали перешіптуватись, а далі порішили поскаржитися владиці-єпископу.
    Зібралися й пішли до міста.
    Владика їх вислухав, перевірив діло й дуже розгнівався на свого церковнослужителя. Розіслав священикам оголошення, аби на неділю зійшлися там і там...
показати повністю
    А в суботу єпископ приїхав у село, зупинився в куратора, бо до попа-грішника не хотів і заходити.
    Сіли за стіл вечеряти. Куратор поставив доброго старого вина. Налив владиці один погарчик, далі другий, третій...
    Владика дістав добру дяку й розговорився з куратором...
    — Як живете, пане куратор?
    — Дякую, дуже красно. Живу добре, хвала богу, й хижа красна, й землиця родить, лиш ня одне дуже болить...
    — Що, пане куратор?
    — Маю три барани... Прокляті, все б'ються межи собою.
    — Та що чинити, аби не билися?
    — Я думаю, що їх би треба похрестити. Дати їм ім'я. Одному «Церківник», другому «Піп», а третьому «Владика». То перестали би битися. Бо Церківник слухав би Попа, а Піп — Владику. Я заплатив би й чотириста золотих тому, хто похрестив би їх. Ваше преосвященство». зробіть для мене таку справу...
    — Йой, пане куратор, люди дізнаються, буде ганьба... Куратор налив знову повні погари старого вина й каже:
    — Ваше преосвященство, ніхто не буде знати... Тепер ніч... Я прижену барани до хижі, й тут скінчите хрещення...
    Владика простягнув руку, вхопив чотириста золотих... Єпископ похрестив баранів, і полягали спати. Айбо куратора сон не бере. Встав і пішов до попа. Постукав.
    — Пан превелебний, відчиніть, то я, куратор.
    — Ідіть геть, я з вами й говорити не хочу!
    — Я щось придумав... Я ваше діло виправлю. Піп відчинив двері й пустив куратора до хижі...
    — Та як?
    — Добре... Не бійтеся нич. .. Лем ци будуть сімсот золотих?
    — Будуть!
    — Но, спіть спокійно... Я впорядкую діло. Рано до церкви зібрався народ. Спочатку ся скінчила відправа, а потім грішного попа поставили на коліна, аби всі на нього дивилися.
    Тоді владика став на казательницю й прорік:
    — Возлюблені християни! Ми зійшлися сюди, щоб осудити негідний вчинок церковнослужителя, що поховав пса за двісті золотих. Він дуже согрішив перед богом й зганьбив усіх нас...
    І тоді підняв руку куратор.
    — Земний владико. Народна приповідка каже: кінь на чотирьох ногах ходить і підковзнеться. А смертний чоловік як би не підсковзнувся, коли він на двох. Так і наш піп. Я признаю, що він вчинив недобру справу... Айбо я вичитав із газет, що один владика похрестив баранів... І далі лишився владикою...
    Владика аж поблід. Думав, що куратор на нього пальцем покаже. Але куратор умовк. А єпископ добре все зрозумів, тому поспішив закінчити свою проповідь:
    — Але я відпускаю грішнику його вину, кедь чесна громада 'му теж відпустить.
    1 попи, котрі в собі думали, що таке може ся стати з кожним, загойкали:
    — Й ми відпускаємо! Увечері куратор пішов до свого сусіда:
    — Но, пане превелебний, тепер скажіть: роджений чи вчений розум ліпший?
    — Роджений, кураторику,— признався піп і відрахував сусідові сімсот золотих.