Подарунки вітра
— Мені нічого не треба, у мене все є,— каже дід. Та бере застеляє стіл скатеркою, і з'явилося на тій скатерці Їсти й пити, що хочеш. Сів із дідом і корчмар за стіл, сіла й корчмарева жінка. Наїлися, напилися. А корчмар усе старається напоїти діда.
Напився дід і лягає спати. А корчмар зняв чарівну скатерку зі столу, заховав її, а на стіл поклав іншу. Устав дід рано, взяв скатерку і пішов додому.
Баба забачила діда і знов свариться з ним. А дід їй каже:
— Мовчи, бабо, тепер ми заживем. І простелив дід скатерку. А на скатерці нічого нема. Баба ще гірше свариться:
— То ти ще й обманюєш мене?!
Думає дід: «Що ж це зробилося зі скатеркою? То, мабуть. Вітер обдурив мене». І пішов дід знову до Вітра. А Вітер каже:
— Діду , як загубив мою скатерку, то дам тобі гаманець. Будеш мати з нього грошей стільки, скільки схочеш. Лиш спорожниш його, а він уже знов повний.
Дід узяв того гаманця і пішов додому.
За день дід не міг дійти додому і знов зайшов до корчмаря. Той зустрів його як старого знайомого. Посадив діда за стіл, п'ють, їдять. Корчмар і запитує:
— Покажіть, діду, ще якісь чудеса. Що у вас є цікавого?
А дід виймає гаманець і показує корчмареві. Спорожнив гаманець на стіл — купа золота! Поклав гаманець у кишеню, тоді витягає, спорожняє — знов купа золота.
Напоїв діда корчмар. Дід заснув, а корчмар витягнув із дідової кишені гаманець, а в кишеню поклав інший.
Встав дід рано і пішов додому. А жінка знов свариться з дідом. Дід і каже:
— Стань, бабо, тепер ми будемо добре жити до самої смерті.
Витягає дід гаманець, витрушує на стіл — нічого нема. А баба ще гірше свариться.
— Другий раз мене обманюєш!
Іде дід знову до Вітра. І скаржиться: — Не слухається мене гаманець, нема в нім більше грошей.
А Вітер знає, що робиться, лиш не каже дідові нічого. Усміхнувся він і сказав:
— Даю тобі, діду, ще оцю сумку. Як захочеш бачити, що в ній є, то відкрий її і крикни: «Два з сумки!» А як не захочеш більше бачити тих двох, то крикни: «Два в сумку!» — і закрий сумку.
Вийшов дід і йде додому. І захотілося йому бачити, що є в сумці. Відкрив він сумку і каже: «Два з сумки!» Як вийшли два з сумки, як зачали діда молотити! Пригадав дід, що Вітер казав. «Два в сумку!» — крикнув він, і ті два лишили його і пішли в сумку. Дід закрив сумку і пішов далі. І прийшов знов до того корчмаря. Зрадів корчмар. «О, старий знайомий прийшов!» Та садить діда за стіл. Наїлися, напилися. А корчмар запитує:
— Ану, діду, що за чудеса в тебе є? Показуй. Дід і каже:
— Два з сумки!
Як вийшли два з сумки! Як зачали корчмаря бити, як зачали молотити! Б'ють до смерті. Корчмар кричить:
— Жінко, віддай дідові його скатерку й гаманець, най він мене лишить живого!
Узяв дід скатерку й гаманець.
— Два в сумку! — крикнув він, закрив сумку й пішов. Приходить дід додому, а баба знов свариться. Дід думає: «За те, бабо, що ти зі мною стільки сваришся, провчу тебе». Та відкрив сумку.
— Два з сумки!
Як вийшли два з сумки,, як зловили бабу! Б'ють, аж порох летить! Побачив дід, що вже досить бабі, і крикнув:
— Два в сумку!
Та бере скатерку, застеляє стіл. І на столі, що лиш на світі буває,— їж і пий. Сіли вони з бабою за стіл. Дід був дуже хороший чоловік. Каже він бабі:
— Бабо, іди попроси до нас у гості сусідів. Напросила баба сусідів, і сусіди наїлися й напилися, скільки хотіли й чого хотіли.
І дочувся пан, що в діда є такі чудеса: скатерка й гаманець. Приїхав він бричкою до діда, зайшов до хати.
— Здрастуй, діду!
— Здрастуйте.
— Чув я, що в тебе, діду, чудесна скатерка є.
— Еге,— каже дід,— є. Простелив дід скатерку. Пан зроду не бачив таких напитків і наїдків. Сів пан з дідом і бабою за стіл, наївся, напився, чого тільки хотів, а потому й питає діда:
— Де ж твій чудесний гаманець? Показує дід і гаманець. А пан подивився та й каже дідові:
— Цю скатерку й цей гаманець загорни в папір, віднеси в мою бричку і поклади під сидіння. Дід почав просити пана:
— Я старий, баба стара, як же ми будемо без цього жити? Не беріть, прошу вас.
А пан не хоче й слухати. Забачив дід, що не впросить, та й каже:
— У мене ще одна цікава річ є. Та відкрив сумку і крикнув:
— Два з сумки! Рахуйте панові кості! Як вискочили два з сумки, як узяли пана в роботу! Пан кричить не своїм голосом:
— Не треба мені нічого! Лиши мене тільки живого! А дід мовчить, най пана ще помолотять. А тоді крикнув:
— Два в сумку!
І закрив сумку.
Поїхав пан, а дід з бабою лишилися. І мали вони чим жити, поки не вмерли. І самі їли-пили і сусідів годували. І більше баба з дідом не сварилася.
Напився дід і лягає спати. А корчмар зняв чарівну скатерку зі столу, заховав її, а на стіл поклав іншу. Устав дід рано, взяв скатерку і пішов додому.
Баба забачила діда і знов свариться з ним. А дід їй каже:
— Мовчи, бабо, тепер ми заживем. І простелив дід скатерку. А на скатерці нічого нема. Баба ще гірше свариться:
— То ти ще й обманюєш мене?!
Думає дід: «Що ж це зробилося зі скатеркою? То, мабуть. Вітер обдурив мене». І пішов дід знову до Вітра. А Вітер каже:
— Діду , як загубив мою скатерку, то дам тобі гаманець. Будеш мати з нього грошей стільки, скільки схочеш. Лиш спорожниш його, а він уже знов повний.
Дід узяв того гаманця і пішов додому.
За день дід не міг дійти додому і знов зайшов до корчмаря. Той зустрів його як старого знайомого. Посадив діда за стіл, п'ють, їдять. Корчмар і запитує:
— Покажіть, діду, ще якісь чудеса. Що у вас є цікавого?
А дід виймає гаманець і показує корчмареві. Спорожнив гаманець на стіл — купа золота! Поклав гаманець у кишеню, тоді витягає, спорожняє — знов купа золота.
Напоїв діда корчмар. Дід заснув, а корчмар витягнув із дідової кишені гаманець, а в кишеню поклав інший.
Встав дід рано і пішов додому. А жінка знов свариться з дідом. Дід і каже:
— Стань, бабо, тепер ми будемо добре жити до самої смерті.
Витягає дід гаманець, витрушує на стіл — нічого нема. А баба ще гірше свариться.
— Другий раз мене обманюєш!
Іде дід знову до Вітра. І скаржиться: — Не слухається мене гаманець, нема в нім більше грошей.
А Вітер знає, що робиться, лиш не каже дідові нічого. Усміхнувся він і сказав:
— Даю тобі, діду, ще оцю сумку. Як захочеш бачити, що в ній є, то відкрий її і крикни: «Два з сумки!» А як не захочеш більше бачити тих двох, то крикни: «Два в сумку!» — і закрий сумку.
Вийшов дід і йде додому. І захотілося йому бачити, що є в сумці. Відкрив він сумку і каже: «Два з сумки!» Як вийшли два з сумки, як зачали діда молотити! Пригадав дід, що Вітер казав. «Два в сумку!» — крикнув він, і ті два лишили його і пішли в сумку. Дід закрив сумку і пішов далі. І прийшов знов до того корчмаря. Зрадів корчмар. «О, старий знайомий прийшов!» Та садить діда за стіл. Наїлися, напилися. А корчмар запитує:
— Ану, діду, що за чудеса в тебе є? Показуй. Дід і каже:
— Два з сумки!
Як вийшли два з сумки! Як зачали корчмаря бити, як зачали молотити! Б'ють до смерті. Корчмар кричить:
— Жінко, віддай дідові його скатерку й гаманець, най він мене лишить живого!
Узяв дід скатерку й гаманець.
— Два в сумку! — крикнув він, закрив сумку й пішов. Приходить дід додому, а баба знов свариться. Дід думає: «За те, бабо, що ти зі мною стільки сваришся, провчу тебе». Та відкрив сумку.
— Два з сумки!
Як вийшли два з сумки,, як зловили бабу! Б'ють, аж порох летить! Побачив дід, що вже досить бабі, і крикнув:
— Два в сумку!
Та бере скатерку, застеляє стіл. І на столі, що лиш на світі буває,— їж і пий. Сіли вони з бабою за стіл. Дід був дуже хороший чоловік. Каже він бабі:
— Бабо, іди попроси до нас у гості сусідів. Напросила баба сусідів, і сусіди наїлися й напилися, скільки хотіли й чого хотіли.
І дочувся пан, що в діда є такі чудеса: скатерка й гаманець. Приїхав він бричкою до діда, зайшов до хати.
— Здрастуй, діду!
— Здрастуйте.
— Чув я, що в тебе, діду, чудесна скатерка є.
— Еге,— каже дід,— є. Простелив дід скатерку. Пан зроду не бачив таких напитків і наїдків. Сів пан з дідом і бабою за стіл, наївся, напився, чого тільки хотів, а потому й питає діда:
— Де ж твій чудесний гаманець? Показує дід і гаманець. А пан подивився та й каже дідові:
— Цю скатерку й цей гаманець загорни в папір, віднеси в мою бричку і поклади під сидіння. Дід почав просити пана:
— Я старий, баба стара, як же ми будемо без цього жити? Не беріть, прошу вас.
А пан не хоче й слухати. Забачив дід, що не впросить, та й каже:
— У мене ще одна цікава річ є. Та відкрив сумку і крикнув:
— Два з сумки! Рахуйте панові кості! Як вискочили два з сумки, як узяли пана в роботу! Пан кричить не своїм голосом:
— Не треба мені нічого! Лиши мене тільки живого! А дід мовчить, най пана ще помолотять. А тоді крикнув:
— Два в сумку!
І закрив сумку.
Поїхав пан, а дід з бабою лишилися. І мали вони чим жити, поки не вмерли. І самі їли-пили і сусідів годували. І більше баба з дідом не сварилася.