Петро і меч-гартованець

Скачати   Роздрукувати

 ( 7)
    Петро і меч-гартованець Один бідний селянин мав сина Петра. Маленьким хлопчик бігав, грався з однолітками, а як підріс, то весь час майстрував собі кріси. Його питали, нащо він то робить, а Петро відповідав:
    — Хочу бути вояком!
    Тато йому говорив, що треба землю орати, треба сіяти, й не думати про військо, а він не хотів і слухати. Марширував з крісом на плечі й вигукував:
    — Раз, два, три! Раз, два, три! Не було з ним чистої години. Одного разу на дорозі Петра здибав мудрець. Спитав його:
    — Ким ти хочеш бути?
    — Вояком!
    — Тяжко бути вояком,— відповів мудрець.— Всіляке лихо чекає на тебе.
    — Не боюся ніякого лиха! — відрубав Петро. Тоді мудрець каже:
    — Коли ти такий вдався, то вдарся об землю, перекинься на оленя й піди на схід сонця. Придивися добре, як там бідує військо.
    — Що ж, можу піти!
    Петро ударився об землю, перекинувся на оленя й побіг на схід сонця. Дивився, як там зицирують царських вояків на толоках, мало їсти їм дають, а вночі виганяють з касарні на дощ.
    Вернувся Петро у село.
    — Ну, ким ти хочеш бути? — спитав його мудрець.
    — Хочу бути вояком! Мудрець подумав і порадив:
    — Тепер вдарся об землю і перекинься на зайця. Підеш на захід сонця і подивишся, як там маються вояки.
    Петро вдарився об землю, став зайцем і поскакав на захід сонця. Там старші вояків мучили, били гарапниками й казали їм бігати босими по морозі навколо касарні. Вояки, худі й замучені, їли сухий хліб, сьорбали рідку юшку і проклинали свого долю.
    Вернувся Петро до мудреця й каже:
    — Хочу бути вояком!
показати повністю
    Мудрець похитав головою й мовив:
    — Коли так, вдарся об землю ще раз, стань орлом і полети на південь. Подивишся, що там робить військо.
    Парубок ударився об землю, перекинувся на орла і полетів на південь. Тисячі солдатів ішли одні на одних, як чорні хмари: били й убивали, із крісів стріляли, з гармат бахкали. Небо затягнулося димом, землею текли криваві ріки. Всюди чулися такі крики, зойки й верески, що волосся на голові щіткою ставало.
    Парубок вернувся до мудреця й каже:
    — Хочу бути вояком!
    Мудрець мовчав. Про щось міркував. Нарешті заговорив:
    — Виджу, що ти є впертий, а я впертих люблю і допомагаю їм — чим можу. І тобі допоможу. Іди до війська, але знай одне: як важка буде дорога — перекидайся на оленя. Набридне бути оленем — перекидайся на зайця. Не схочеш бути зайцем — перекидайся на орла. Щасливої дороги, легіню!
    — Дякую, добрий чоловіче.
    Попрощався Петро з татом і мамою й вирушив до війська. Але не сидів довго у касарні, бо король виповів війну другому королеві. Військо йшло полями, горами, лісами, потім пливло морем. Раптом король крикнув:
    — Гов, стійте! Я забув удома меч-гартованець. Хто принесе його за три дні, за того віддам свою доньку.
    Все військо завмерло. Потім один молодий князь вийшов наперед:
    — Хто може тобі принести, світлий королю, як не я? Слова князя вкололи в саме серце графа, який дуже не любив його. Граф почервонів і промовив:
    — Це державна справа, світлий королю. Тільки я один можу впоратися з нею. Пошли мене. Нарешті Петро став гаптах і каже:
    — Я принесу, королю!.. Король поміркував і відповів:
    — Ідіть усі троє. Хто принесе меч-гартованець — того буде королівна.
    Князь, граф і Петро вирушили за мечем-гартованцем. Кожен пішов своєю дорогою. Коли віддалилися від війська, Петро вдарився об землю й перекинувся на оленя. Довго біг полями, горами, ярами. Як ноги заболіли, вдарився об землю і став зайцем. Потім перекинувся на орла. Прилетів до столиці, почав ширяти над королівським палацом. Коли королівна створила вікно, він залетів до її покою, вдарився об підлогу і знову став Петром. Поклонився королівні й каже:
    — Твій тато забув удома меч-гартованець. Велів, аби-сь мені його дала, бо меч потрібний на війні. Королівна відповіла:
    — Не дам, доки не зробишся таким орлом, як був.
    — Коли так, най буде так,— погодився Петро. Вдарився об підлогу й перекинувся на оленя. Королівна висмикнула коло його лівого вуха три волоски. Вдарився об підлогу і перекинувся на зайця. Королівна висмикнула коло його лівого вуха три пучечки пуху. Вдарився об підлогу й перекинувся на орла. Королівна висмикнула з його лівого крила три пір'їнки. Ще раз ударився об підлогу і знову став Петром.
    Королівна дала меч-гартованець і сказала хлопцеві:
    — Коли закінчиться війна — вертайся до мене.
    — Чого? — спитав Петро.
    — Я хочу бути твоєю жінкою.
    — Ти — файна дівчина, королівно. Може, вернуся...
    Леґінь поклонився, вирушив у дорогу. Як вийшов у поле вдарився об землю і став оленем. Довго біг, аж ноги заболіли. Вдарився об землю і став зайцем. Довго скакав і доскакав до моря. На березі вдарився об землю і став орлом. Перелетів море і побачив здалеку королеве військо. Вдарився об землю і знову став солдатом.
    Та не спішив до короля, бо минула тільки одна днина. А був стомлений. Ліг під дубом і заснув.
    Гонорний князь, що йшов за мечем-гартованцем, заблудився в полі. А граф якраз дійшов до дуба. Побачив сплячого Петра, витягнув шаблю і перетяв йому шию. Потім забрав меч-гартованець і поніс королю. Схилив перед ним голову й промовив:
    — Я сповнив, світлий королю, твій розказ. Тут маєш меч-гартованець!
    — Дякую, графе. Як закінчимо війну, то відгуляємо весілля — моя донька чекає тебе.
    Король виграв війну і вирушив з військом до столиці. На другий день сповістив людей, що його донька віддається за графа.
    Королівна плаче: — Не піду за графа, бо то не він приніс меч-гартованець. То був леґінь. ..
    Тим часом мудрець не забув про впертого Петра. Прийшов до дуба, приклав голову легіня до тулуба і полляв цілющою водою. Петро ніби прокинувся, глипнув на мудреця і проказав:
    — Ото добре-м спав!
    — Спав би-сь цілу вічність, якби не я...
    — А де меч-гартованець?
    — У короля.
    — А де король?
    — Уже у столиці. Віддає свою доньку за графа, який приніс йому меч-гартованець.
    — А я де був?
    — Лежав без голови. Граф стяв її тобі.
    — Що ж маю робити? — зажурився парубок.
    — Біжи до столиці!
    Петро щиро подякував доброму чоловікові, вдарився об землю і перекинувся на оленя. Побіг лісом, як вихор. Коли ноги змучились, вдарився об землю й перекинувся на зайця. Поскакав кущами направці. Як задихався і впрів, ударився об землю і став орлом. Полетів, як стріла, просто до столиці. Залетів до покою. Там сиділа за столом і плакала королівна.
    Дівчина взяла три пір'ячка й пішла з орлом до короля.
    — Ади,— сказала,— цей орел прилітав за мечем-гартованцем. Я висмикнула тоді три пір'їнки з його лівого крила. Орел вдарився об підлогу і став зайцем.
    — Цей зайчик теж приходив за мечем-гартованцем. Я висмикнула три пучечки пуху з-за його лівого вуха. Зайчик ударився об підлогу і перекинувся на оленя.
    — І олень приходив за мечем-гартованцем. Я вирвала коло його лівого вуха три волосинки.
    Олень ударився об підлогу і перекинувся на солдата. Петро витягся перед королем:
    — Вельможний королю, виконай свою обіцянку...
    — Добре, легіню, завтра ваше весілля,— погодився король.
    Увечері з'явився мудрець.
    — Чому мені допомагаєш, як рідний тато? — спитав його Петро.
    — Бо ти є упертий, а я люблю таких легінів. На весіллі була сила-силенна гостей. Під час танців великий мудрець розбив мальований горнець, тому прийшов казочці кінець.