Цапова хата

Скачати   Роздрукувати

 ( 46)
    Цапова хата
    Як жив собі чоловік і жінка. У їх були, цап і баран, і кабан, і півень, і селезень, і гусак — усього потроху. Потім, значить, той чоловік і жінка померли, осталась сама скотина. Поки жили-жили, поки й хату розвалили,— ту, що дід покинув. Розвалили, розтягли і пішли, хто куди влучив. Це діло ішло до літа. А як стало вже холодно, от тоді вже цап пішов до кабана.
    — Кабан, брате! Давай хату строїть, бо буде зима, так пропадем.
    А кабан каже.
    — Я в листя вриюсь, то мені й тепло буде! Не треба хати.
    Тоді він пішов до барана.
    — Баран, брате! Давай хату строїть, бо буде зима, так пропадем.
    А баран каже.
    — Я одну шкуру простелю, другою вкриюсь, та й тепло буде! Не треба хати.
    Тоді він пішов до гусака.
    — Гусак, брате! Давай хату строїть, бо буде зима, так пропадем.
    А гусак каже.
    — Мені не треба. Я одно крило простелю, одним укриюся та й перезимую. Не треба.
    Потім пішов до півня, а він каже.
    — Я з тії деревини та на ту літатиму та й нагріюсь, не треба мені хати.
    Пішов до селезня.
    — Селезню брате! Давай хату строїть, бо буде зима, так пропадем.
    А селезень каже.
показати повністю
    — Я з тії криниці та в другу поплаваю-поплаваю, та й тепло буде.
    Ну, тоді цап походив по всіх — ніхто не хоче, давай сам хату строїть. Построїв хату, поставив піч і живе. Почав жить у хаті. Стало холодно, зима кужелить таке! Він сидить же в хаті, а ті гибнуть надворі. От найперідь приходе кабан.
    — Ой,— каже,— цапе-брате, пусти в хату, пропаду!
    А цап каже.
    — Не хотів хати строїть, то пропадай там! Не пущу.
    А кабан каже так.
    — Все рівно, як ти мене не пустиш, то все рівно буду рить, розтягать усячину, то й ти пропадеш, і я пропаду.
    Пішов він одчинив.
    — Іди лягай під припічком.
    Вже кабан уклався й лежить під припічком. А сам на печі. Коли приходе баран.
    — Цапе-брате, пусти в хату, пропаду!
    А цап відповіда.
    — Не хотів хати строїть, пропадай там!
    А баран каже, що «як ти мене не пустиш, то я як розженусь та як грюкну в двері, так і виб'ю! І ти пропадеш, і я пропаду». Треба впускати. Упустив, каже:
    — Лягай під лавою.
    Ось іде гусак.
    — Цапе-брате, пусти в хату! Пропаду!
    А цап каже.
    — Я ж тобі казав, а ти не схотів хати строїть! Пропадай! Мені нема діла, що ти пропадеш.
    А гусак цей каже.
    — Ну то добре! Не впускаєш?! А я по соломині розтягну всю покрівлю, і ти змерзнеш, і я.
    Одчинив і тому.
    — Іди сідай на полу.
    Коли ось іде селезень.
    — Так-так! Так-так! Цапе-брате, пусти в хату. Пропаду!
    — Пропадай! Не хотів хати строїть.
    — Ну, я буду все твоє добро нівечить, І ти пропадеш, і я пропаду.
    Усі його лякають. Волів і його пустить.
    — Ти сідай на лаві.
    Потім іде півень.
    — Куд-ку-да! Куд-ку-да! Цапе-брате, пусти в хату! Пропаду!
    — Е, ні, півнику! Пропадай! Не хотів хати строїть. Політай з дерева на дерево та й нагрієшся.
    А півень каже.
    — Я як розженусь літать, так усі вікна поб'ю, і ти пропадеш, і я пропаду.
    Ну, впустив і того.
    — Сідай аж на жердці.
    Значить, зібрались усі і живуть. Топлять і все роблять гуртом. А вовки почули, що там багато пожитку. Один і каже.
    — Я, братця, знаю м'яса!
    — Ну, як знаєш — ходім!
    Пішло туди штук зо три, а мо' й з чотири. Прийшли, прогребли дірку під хатою, і вліз туди один. Так вони як захватили того вовка! Кабан попав за вуха, баран як розженеться та б'є з розгону, гусак крилами лупить. Ті втрьох б'ють, а селезень сидить та.
    — Так-так! Так-так!
    А півень сидить на жердці та.
    — Куд-ку-да! Куд-ку-да! Бийте, бийте та й подайте сюда!
    Ті вовки, що були коло хати, то ноги на плечі та й повтікали, а того тобто вбили. А самі живуть, хліб жують, постолом гроші возять, і оце й казка уся.