Що таке надворі сталось?
Що за крики? Що за галас?
— Бий! Дава-ай!
— Гати, мазило!
— Ти куди?!
— Суддю—на мило!.
Зрозуміло: там — футбол,
і комусь забили гол..
Два портфелі, як і слід,
штанги замінили.
На воротах — мій сусід,
воротар умілий.
Знов — прохід!
Ось-ось заб'є!..
Штанга!
Ех, невдало...
І з портфеля все як є
геть повипадало!
Нумо, глянемо, що в ньому,
поки йде завзята гра,
бо ж портфель, усім відомо,—
є обличчям школяра!..
***
Ось — книжки. Та що це з ними?!
Чом вони у плямах синіх,
пошматовані, брудні?
Страшно глянути на них!
Подивіться на сторінку —
не сторінка, а «картинка»,
помальована така!
А обкладинки — ну й горе! —
ніби побували вчора
в людожерових руках!
Ще й написано, послухай:
«Xто зачепить— дам у вухо!»
Тільки підпису нема...
Ні, ось нижче: «Я, Кучма!..»
***
Ось — якийсь папір в лінійку,
а на нім — товстенна двійка.
Що ж воно? Пробачить прошу!
Виявляється, це — зошит.
Але дивний він такий,
мов іде у ньому бій!..
Буква з буквою зчепились —
аж гуде навкруг земля:
і штовхаються щосили,
і вилазять на поля!
В — волає,
Г — горлає,
Л — на дві ноги кульгає,
О — як бублик,
П — як пилка!..
Що не слово — то помилка,
а буває — навіть дві!..
Аж гуде у голові...
Ось, наприклад, прочитайте:
«Мошеністом робеть тато...»
Ні, читать — не варто більше!
Адже далі — буде гірше...
***
Ось — щоденник. Що за диво?
Та невже — Кучми Юрка?!
І впізнати неможливо —
чистота у нім така.
Розгортаємо сторінку.
Гляньте:
чиста, мов сльоза.
Де поділися оцінки?
їх, напевне, кіт злизав...
Ну звичайно! Придивіться:
онде — слід від одиниці,
нижче — двійку стерто вправно...
Ну, нарешті я узнав,
чом і чистим, і охайним
у Кучми щоденник став!
***
Ось — дрібніші речі далі:
ручка й гумка у пеналі,
два обдертих олівці
та чотири камінці.
А навіщо камінці?
Щоб ганяти горобців
чи жбурляти нишком-тишком
у якусь бездомну кішку.
Ну а це...
Невже — шкарпетка?!
Так, звичайно, це — вона!
А чому вона в портфелі —
то Юрко і сам не зна...
***
Ось який портфель незвичний
у знайомого мого.
Отаке його обличчя -
і не бачити б його!
Що ж, гадаю, всім вам ясно,
інших слів тепер нема:
нечепура та ледащо
ось він хто, Юрко Кучма!
Костецький Анатолій
Що за крики? Що за галас?
— Бий! Дава-ай!
— Гати, мазило!
— Ти куди?!
— Суддю—на мило!.
Зрозуміло: там — футбол,
і комусь забили гол..
Два портфелі, як і слід,
штанги замінили.
На воротах — мій сусід,
воротар умілий.
Знов — прохід!
Ось-ось заб'є!..
Штанга!
Ех, невдало...
І з портфеля все як є
геть повипадало!
Нумо, глянемо, що в ньому,
поки йде завзята гра,
бо ж портфель, усім відомо,—
є обличчям школяра!..
***
Ось — книжки. Та що це з ними?!
Чом вони у плямах синіх,
пошматовані, брудні?
Страшно глянути на них!
Подивіться на сторінку —
не сторінка, а «картинка»,
помальована така!
А обкладинки — ну й горе! —
ніби побували вчора
в людожерових руках!
Ще й написано, послухай:
«Xто зачепить— дам у вухо!»
Тільки підпису нема...
Ні, ось нижче: «Я, Кучма!..»
***
Ось — якийсь папір в лінійку,
а на нім — товстенна двійка.
Що ж воно? Пробачить прошу!
Виявляється, це — зошит.
Але дивний він такий,
мов іде у ньому бій!..
Буква з буквою зчепились —
аж гуде навкруг земля:
і штовхаються щосили,
і вилазять на поля!
В — волає,
Г — горлає,
Л — на дві ноги кульгає,
О — як бублик,
П — як пилка!..
Що не слово — то помилка,
а буває — навіть дві!..
Аж гуде у голові...
Ось, наприклад, прочитайте:
«Мошеністом робеть тато...»
Ні, читать — не варто більше!
Адже далі — буде гірше...
***
Ось — щоденник. Що за диво?
Та невже — Кучми Юрка?!
І впізнати неможливо —
чистота у нім така.
Розгортаємо сторінку.
Гляньте:
чиста, мов сльоза.
Де поділися оцінки?
їх, напевне, кіт злизав...
Ну звичайно! Придивіться:
онде — слід від одиниці,
нижче — двійку стерто вправно...
Ну, нарешті я узнав,
чом і чистим, і охайним
у Кучми щоденник став!
***
Ось — дрібніші речі далі:
ручка й гумка у пеналі,
два обдертих олівці
та чотири камінці.
А навіщо камінці?
Щоб ганяти горобців
чи жбурляти нишком-тишком
у якусь бездомну кішку.
Ну а це...
Невже — шкарпетка?!
Так, звичайно, це — вона!
А чому вона в портфелі —
то Юрко і сам не зна...
***
Ось який портфель незвичний
у знайомого мого.
Отаке його обличчя -
і не бачити б його!
Що ж, гадаю, всім вам ясно,
інших слів тепер нема:
нечепура та ледащо
ось він хто, Юрко Кучма!
Костецький Анатолій