Вірші про Львів

Львів

Знаю:
гарних міст багато —
і великих, і малих...
Як життя нового свято —
Львів наш рідний
серед них.
Наче сонячна вершина
серед пагорбів-холмів,
наче батечко для сина —
отакий для мене
Львів.Хоросницька Марія

Малий Львів'янин

Горджуся Львовом
і росту для нього.
Не знаю міста
іншого такого.
Чей тут по львівськім
посивілім бруку
ходити вчивсь я
з мамою за руку.
Слова найперші
вимовляв за татом,
сміявся, плакав.
Львів — це мій початок!
І де б не був я,
серцем полум'яним
скажу по праву:
— Я — малий львів'янин!Хоросницька Марія

Вали

Біля Замку
ви були?
Львівські
бачили вали?
В давніх мурах
є віконця,
в них щілини
не для сонця...
Ці віконця,
знай,— бійниці!
Били з них
порохівниці,
вилітали
стріли гострі,
аж відлунням
гахкав простір...
Воїни
на смерть стояли —
ворогів
від мурів гнали!
Кажуть,
тому сімсот років
мури ці були високі...
Рів навколо був
з водою,—
захищав перед ордою.
Вірним захистом були
для людей
оті вали.Хоросницька Марія

Шевченківський гай

Селом карпатським я весь день ходив
і ні на мить не розлучався з Львовом!
Ви скажете, таких немає див?
Є! Є! Повірте,— піонерське слово.

Я гори-доли бачив немалі,—
мені здавалось, ніби я в Карпатах!
І ліс шумить у дивнім цім селі,
і, мов картина, гарна кожна хата...

Коли від хати повернути вбік,
стоїть обора, в ній — і ціп, і вила,
і глиняний, твердий, широкий тік —
снопи колись на тоці молотили...

Зерно возили возом до млина,
а бідні люди двигали на спині...
Ось що мені сказала давнина:
немов на каторзі жилось людині!

Нелегко нашим прадідам було,
тут кожна річ про це розповідає...
Під львівським небом є таке село,
воно Шевченківським зоветься гаєм.Хоросницька Марія

Стрийський парк

В Стрийськім парку що не крок —
відкриття цікаві.
Кожне дерево — урок,
дуже цінний навіть!

Де тут явір, клен чи в'яз?
Щоб не помилитись,
найзручніше тут якраз
у природи вчитись.

Мов склади у букварі,
радісно й тривожно
пальчиками по корі
теж читати можна...

Ніжна туя, гордий тис
стануть перед вами...
Стрийський парк — неначе ліс,
знається з вітрами.

Взимку свищуть, і шумлять,
і сичать мов змії,
у зелених гніздах сплять
влітку вітровії.

Та зате пташки весь день
галасують вперто:
вчать мелодії пісень —
виступлять з концертом.Хоросницька Марія

Княжа гора

Розповів дідусь мені,
що колись у давнині,
як годилось, на вершині,
там, де телевежа нині,
княжий замок красувався,—
княжа в нім жила сім'я вся:
князь Данило і княгиня —
жінка, мати, господиня —
і малим тут княжич Лев
бігав-грався між дерев...
А внизу, від замку близько,
вартувало вірне військо...
Війська сила не мала
наше місто стерегла,
бо і турки,і татари
набігали, наче хмари,—
так в старій, пожовклій книжці
написали літописці.Хоросницька Марія

Світанок

Сутінки сповзають
м'яко і помалу
волошковим шовком,
що немов живий...
Над Високим замком
кліпнуло і встало
сонце, розбудило
день новий.Хоросницька Марія

На Франковій могилі

Личаківським кладовищем,
по алеї щораз вище
підіймаємось до нього,
до поета дорогого.

Тут дерев — немов у парку.
Віття поспліталось в арку,
пада тінь жива від неї
на скульптури, на алеї...

На поетовій могилі
каменяр стоїть при скелі,
молот звів, напружив груди.
Мить одна — він тишу збудить,—

скелю розіб'є надвоє
«дух, що тіло рве до бою».
У неволі, у біді
жив увесь народ тоді.

Злидні, сум ходили краєм...
Скеля — символ горя,— знаєм!
З панських вирватись тенет
закликав людей поет.

Впала скеля та гранітна,
з нами — доля заповітна!
Чути молота удар —
він живий, наш Каменяр!Хоросницька Марія