Вірші про осінь

Вірші про осінь

Вже брами літа замикає осінь...

Задощило. Захлюпало. Серпень випустив серп.
Цвіркуни й перепілочки припинили концерт.

Чорногуз поклонився лугам і садам.
Відлітаючи в Африку, пакував чемодан.

Де ти, літо, поділось, куди подалось?
Осінь, ось вона, осінь! Осінь, ось вона, ось!

Осінь брами твої замикала вночі,
погубила у небі журавлині ключі.

Осінь

Нарядилась осінь
в дороге намисто,
золоте волосся
розплела над містом,
кольорові фарби
вийняла з кишені,
і малює осінь
жовтим по зеленім...
Здогадатись можна
в парку по деревах:
є червона фарба
в неї і рожева...
Ще й відтінків різних
безліч осінь має,
а стрункі ялини
боком обминає...
їй не шкода фарби
й часу ні хвилини,
колються нечемні
сосни та ялини.

Зажурилась квітка

Небеса прозорі,
Як глибінь ріки.
Падають, як зорі,
З явора листки.
А над полем нитка
Дзвонить як струна,
Зажурилась квітка —
Чує сніг вона.

ОСОПАС

Ось осінні оси — ось!
Я пасу осінніх ос.
Синю сливу роздушу,
спілу грушу надкушу —
відкушене сам з’їм,
надкушене дам їм.
А кісточку та зернятка
Хай ковтає чорна грядка.

Утекла від мене річка

Утекла від мене річка,
Понесла вербову зелень.
І найменшенька травичка
Поховалася під землю.
Десь поділась перелітна
Павутинка вереснева.
Мерзне сонячне проміння,
Вицвітає серед неба.
Гніздам порожньо на вітах,
Колисаються намарне.
Лисеняток манить вітер —
Молоком пташиним пахне.

Осінні поля

Охололи води і земля,
Сон бере натруджені поля.
На горбах у висохлий кулак
Заховав зернята дикий мак.
А поміж горбами в теплий край
Покотився колесом курай.
Ні душі в полях, лише димок
Лащиться, згортається в клубок.
То в село за синій горизонт
Поспішає трактор на ремонт.
Тихо-тихо трактор вуркотить,
Щоб свої поля не розбудить.

Жоржини

Уже і вересню кінець,
Настали дні холодні,
До нас, я чула, морозець
Прийде вночі сьогодні.
Впаде на луки, на гаї,
Побілить лист на вишні...
Погасить сонечка мої —
В саду жоржини пишні.
Та я морозцеві тому
Не дам жоржин стоптати:
На руки ніжно їх візьму
І понесу до хати!

Сю ніч зорі чомусь колючі

Сю ніч зорі чомусь колючі,
як налякані їжачки.
Сю ніч сойка кричала з кручі,
сю ніч ворон сказав: «Апчхи!»
Сю ніч квітка питала квітку:
— Що ж це робиться, поясни?
Тільки вчора було ще влітку,
а сьогодні вже восени!