Вірші про зиму У розділі «Вірші про зиму» зібрані найцікавіші вірші про зиму та про Новий рік. Будь-який наш дитячий вірш про зиму легко запам'ятати та вивчити. Ці зимові вірші можуть розповідати як діти, так і дорослі-ведучі на новорічних ранках. У розділі «Вірші про зиму» є вірші, присвячені зимі, Дідові Морозу і Снігуронькі, сніжинкам, лісовій яланці. Ми допоможемо в красивій віршованій формі підібрати привітання на Новий рік або розповімо про зимові ігри та забави. Тепер ваша дитина без зусиль зможе вибрати вірш, який розповість самому Дідові Морозу або друзям на шкільній ялинці. Наші дитячі вірші про зиму, безсумнівно, сподобаються і дорослим і дітям. Читайте, вчіть і зустрічайте з нашими віршами зиму та Новий рік.

Вірші про зиму

На лижах

Сніги упали свіжі,
Прослався білий шлях,—
Візьму я бистрі лижі,
Полину наче птах.

Засніжена дорога
Зникає десь у млі —
Коли б летіти змога
На голубі шпилі.

В далеку Верховину,
Що мріє у півсні,
У тиху полонину,
В Карпати чарівні!

Ялинка

Похвалилася Яринка:
— Є у мене вже ялинка!
Ще нема ні в кого, знаю,—
з вас усіх я перша маю!..
Ще й таку, що навіть мати
ледь внесла її до хати...
— Ти, Яринко, не хвалися,—
обізвалася Орися.—
Новий рік і нам не будень!
В кожного ялинка буде!
— Гарна!
— Пишна!
— Аж до стелі! —
голоси дзвенять веселі.
Сумно лиш промовив Гнатик:
— Щоб таку ялинку мати,
треба їхати в Карпати
і сокирою зрубати...
— Ой! — здригнулася Яринка.—
Буде боляче ялинкам!
Я свою віддам охоче...
Хто мою ялинку хоче?..
Соня в бік штовхає Славу,
Переглянулись лукаво...
— Ні, такому не бувати!
Краще разом святкувати!
Раз ми дружим нерозривно,
то святкуймо колективно!..
Не було вагань-зупинки:
— На ялинку до Яринки!
— Заспіваєм хором, соло...
— Круг ялинки підем колом!..
— І тобі «спасибі», Гнате,
скажемо, щоб чула мати,
за ялинки ті, що в лісі,
що не будуть гори лисі!

Зима

День надворі білий-білий,
біле все навкруг,—
наче лебеді летіли
і губили пух...

Наче з вишень у садочку
вітер цвіт зірвав...
Наче Львів нову сорочку
спозаранку вбрав...

Білий коник спозарання
білим шляхом біг...
Притягнув на білих санях
сніг.

Сніг

В чистім полі порожньо,
Наче всюди борошно.
То ж не борошно, а сніг
На ріллі заснути ліг.
Зайки-побігайки
По снігу забігали.
Проліски блакитні,
Мабуть, сняться снігові.

Ковзани-пустуни

Є у мене ковзани,
Ковзани-пустуни.
Тільки ранок наступає —
Вже на вулиці вони.
їм сподобавсь дуже лід —
Я ж спізнився на обід.
І мені сказала мама:
— Просто горе з ковзанами!
Отакі-то ковзани,
Ковзани-пустуни!

На лижах

Сніги упали свіжі,
Прослався білий шлях,—
Візьму я бистрі лижі,
Полину наче птах.

Засніжена дорога
Зникає десь у млі —
Коли б летіти змога
На голубі шпилі.

В далеку Верховину,
Що мріє у півсні,
У тиху полонину,
В Карпати чарівні!

Зима і Весна

— Насуплю я брови, — говорить зима,
— І вітер з морозом повіє:
Усе скрізь загине — рятунку нема!
Під снігом замре, заніміє.
— А я засміюся, — весна відмовля,
— І сонце пекуче засяє:
Прокинуться луки, ліси і поля,
Усе зацвіте, заспіває.

Чому Лютий короткий

Чи то жарт напівзабутий,
Чи одна із небилиць —
Тільки чув я, ніби Лютий
Довгий-довгий був колись.
Він у щапці-невидимці
Мандрував собі щодня
По дорозі, по стежинці,
Де не ступить — наче глиця
Стане вмить колючий сніг,
На льоту замерзне птиця
І впаде йому до ніг.
А дихне — ставки і ріки
Лід засклить аж до весни,
І поснуть, бува, навіки
Судаки, лящі, лини.
По горбах і кручах голих
Мерзнуть кози і зайці...
І забили тут на сполох
Побратими-місяці.
На узліссі просто неба
Раду скликали мерщій.
— Гріти землю швидше треба!

Загули навперебій.
Ну, а Лютий не зважає,
Все те байдуже йому,
Не припас, мовляв, тепла я,
Де ж тепер його візьму?
І сказали побратими:
— Це турбота не твоя,

Вахту Березень нестиме

Від сьогоднішнього дня.
... Чи то жарт напівзабутий,
А чи й вигадка, гляди,—
Тільки от говорять люди,
Що відтоді місяць Лютий
Став короткий назавжди.