Як пан гавкав на старого пня

    Як пан гавкав на старого пня Був у селі пан. Одного разу він сказав бідному селянинові:
    — Ти чоловік розумний. Я це здалеку чую.
    — У нашому краї всі мужики розумні.
    — А пани?
    — На таке показує, що кожний пан ударений з-за рогу мішком по голові,— відповів селянин. Пан подумав і знову спитав:
    — А я розумний?
    — Хто вас знає, пане! Треба придивитися й прислухатися. Аж потому можна би сказати, що ви за один.
    — Ну що ж, тоді сідаймо на віз і помандруємо по світу. А ти придивляйся...
    — Най буде,— мовив селянин. Сіли вони на віз і рушили в дорогу. Де тільки не бували! А якось під ніч заїхали в ліс. Темно, хоч око виколи! Селянин швиденько назбирав ломаччя, розпалив вогонь. Сіли і вечеряють. А коли повечеряли, бідняк раптом схопився на ноги і — шульк у солому, що була на возі. Тільки ноги стирчали. Пан підійшов до нього й питає:
    — Що сталося, чоловіче?
    — Тс-с-с... Онде відмідь, ховайтеся! Панисько оглянувся та й собі — в солому: здалося, що він бачить ведмедя в кущах. А селянин каже:
    — Ой, якби в нас був хоч один пес!
    — А то чому? — спитав пан.
    — Ведмеді бояться собачого гавкання. Чому ви, пане, не взяли із собою пса? Можете загинути ні за що у ведмедячих лапах.
    Пан ледве сопів. А потім порадив:
    — Ти, чоловіче, сам загавкай.
    — Я не можу, пане. У мене голосу нема. Треба тоненького, такого, як у вас.
    Пан трохи подумав і спробував:
показати повністю