Яка любов найліпша?
Жив Поганий цар. Мав він трьох дочок. Хотів знати, як його дочки люблять, тому покликав дівчат до себе: — Котра з пас як мене любить? Старша каже: — Я вас люблю так, як вино. Каже середуща: — Я вас люблю, як хліб. Каже наймолодша: — Я вас люблю так, як сіль. Розсердився цар на молодшу доньку, прогнав її з дому. Бідолашна дівчина пішла, плачучи, дісами, полями, пустелями. Ходить по світу, пе має, небога, де голову прихилити. Зустріла раз вона стару жінку. - Чого ти, дівчино, так гірко плачеш? - Як мені, бабусю, не плакати, коли було нас три у батька, а мене він прогнав. — Та чому тебе прогнав? Розповіла дівчина, як старий цар покликав їх до собе, як питав їх і як вона сказала. — Не плач, не журися! Йди до мого брата! Будеш у нього добро жити. — А як я його знайду? — А так. Підеш до лісу, побачиш велике озеро, коло озера — хата, а в хаті мій брат. Пішла дівчина до лісу. Справді, знайшла велике озеро, коло озера красну хату. На дворі побачила чоловіка. — Чи ви мене не взяли б до себе служити? — А чому ні? Служницю мені треба... Так дівчина залишилася в лісі. Одного разу дівчина на поточку прала білизну. І якось непомітно загубила з пальця дорогий перстень. Та до озера ходив купатися царський син, побачив він перстень — вода його принесла,— підняв і думає собі: “А чий він може бути? Хто його мав на руці?” Зайшов царський син до хати в лісі. Дивиться, а тут сидить засмучена красна дівчина. — Чого ти, дівчино, така сумна? — питає. Та як мені не сумувати, коли я загубила перстень? Царський син впиняв перстень і показав дівчині. - Ой, перстень мій! — скрикнула радісно дівчина. Парубок дівчині надів перстень на палець, посміхнувся до неї привітно і промовив: - Ходи зі мною! Ти моя суджена. Дівчина хоче йти, бо парубок теж красивий, а господар каже: — Чекай, я тобі за добру службу мушу віддячити. Поклали слуги на віз багато добра і запрягли до воза коней. Повінчалися молоді й покликали на гостину велику громаду людей. Прийшов на гостину і Поганий цар. Відданиця наказала куховаркам наготувати всіляких варенин і печенин, та щоб нічого не було посолене. Несолену страву подали Поганому цареві. - Що таке? Чому тут нема солі? — розсердився Поганий цар, кинув ложкою і пішов з-за столу. Відданиця підійшла до батька й каже: - Світлий царю! Ви не любите несолену страву? А чи пам'ятаєте, як ви свою молодшу доньку прогнали з дому за те, що вона вам сказала: «Я вас люблю так, як сіль». Цар впізнав свою доньку тільки тепер. Він розцілував її і почав просити, щоб вернулася додому. Летів через високі гори сірий горобець, а цій казці — кінець.