Бідний чоловік і смерть

    Бідний чоловік і смерть
    Казка починається з бідного чоловіка. Той чоловік мав дуже багато дітей. Мав одинадцять хлопців, а дванадцятий уродився. Вже у своїм селі соромився хрестити, бо не мав що покласти на стіл кумові. Каже жоні:
    — Візьму я дитину й понесу на друге село. Там найду чоловіка, котрий подержить дитину, й не треба гостину.
    Іде він і зустрічає жінку. У жінки лице завите. Він поклонився, а жінка відклонилася. Почав чоловік казати:
    — Жінко, ви б не подержали мою дитину, не були б за маточку?
    — Та чому ні?
    І похрестили дитину, й маточка несе дитину додому. Приходять додому, а кумі нічого дати їсти.
    — Ой кумо, не знаю, чим вас погостити.
    — Ану ж, іди до сіней. Там і калачі, й відро вина.
    Пішов чоловік до сіней, а там повно калачів. Такі білі, аж очі вбирають. А у відрі вино.
    Заніс те все чоловік до хижі й гостяться. Як погостилися, каже кума:
    — Чи знаєш, куме, хто я?
    — Не знаю. Хто?
    — Я — Смерть. Та я тебе покладу на середнього чоловіка. Оголоси, що ти добрий лікар. Набери у скляночки води, цвіту. І коли прийдеш до хворого чоловіка, будеш бачити мене: якщо буду стояти коло голови, кажи, що вже спізнилися лікувати, а якщо буду стояти кінець ніг, кажи, що ти його вилікуєш.
    І чоловік прославився як добрий лікар. Запомігся, купив корови, воли, справив хлів, словом, став середнім ґаздою.
    А тут прийшло, що він постарів, і вмирати б. Дітей поженив, повіддавав. Як розболівся, зробив собі на постелі колесо: коли приходить Смерть, він собою махне — і там, де голова була, стануть ноги, а там де ноги — голова.
    — Ей куме! — каже Смерть. — Круть не круть, а вмирати мусиш.
    І Смерть засміялася:
показати повністю