Як лисичка Івана-баштанника зробила царевичем

Скачати   Роздрукувати

 ( 25)
    Як лисичка Івана-баштанника зробила царевичем
    В якомусь-то царстві, в якомусь государстві жив собі дуже багатий пан. От треба тому панові наймита — нікому свиней пасти. Посилає пан прикажчика шукать свинаря.
    — Тільки,— каже,— з такою умовою, що як вибуде рік, дам йому день поля на рік, а не вибуде, то нічого не плачу.
    Пішов прикажчик по селу, розпитує:
    — Чи нема де якого нетяги?
    — А там,— кажуть,— живе убогий парубок, він піде.
    Ото й найняли того парубка. Вибув він рік, і дали йому день поля на рік.
    Іде парубок від пана та й думає: «Служив я,— думає,— рік, вислужив день поля на рік,— що мені з ним робить?» Думав-думав: «Посію баштан...» Думав-думав: «А чим же я,— каже,— те поле виорю, що в мене ні волів, ні плуга?..» А далі й надумавсь: «Піду до пана». Приходить.
    — Пане,— каже,— любий пане,— каже,— милий! Служив я у вас рік, вислужив день поля на рік, та нічим мені зорать його. Чи не зорали б ви мені? Я б уже вам відробив.
    Пан зглянувсь на нього:
    — Добре,— каже,— виорю!
    Зорали ту нивку, посіяв він баштан. І як уродив же той баштан! Кавуняччя — отаке! А дині — отакі!
    Поставив собі парубок курінь серед баштана, там і живе — баштан стереже. Тільки як стали пристигати дині, помічає він, що оце вдень лежала така гарна динька, а на ранок устане — сама шкаралущина! «Ну,— думає,— я ж таки пристережу, хто мої дині переводить, я йому дам!»
    От настала ніч. Сів він у курені, стереже. Коли чує — хрум-хрум! Він потихесеньку туди — аж там лисичка; він підкрався та хап її за хвіст! Та й піймав.
    — Ага! — каже.— Я тобі дам динь!
    Та як замахнеться...
    — Ой, чоловіче-голубчику,— каже лисичка,— не бий мене — я тобі у великій пригоді стану.
    — А дині їстимеш? — каже.
показати повністю
    Та її ціпком... А вона проситься:
    — Хоч живу,— каже,— пусти мене, я тобі у великій пригоді стану!
    Бив-бив, а далі й питає:
    — У якій же ти мені пригоді станеш?
    — Я,— каже,— тобі висватаю царівну!
    — Ну, гляди!
    Та й пустив: «Ото хитра,— думає,— за царівну сватає...»
    Побігла лисичка до царя. Там її не пускають, виганяють.
    — Треба мені самій царя бачити — пустіть! Я щось йому скажу.
    Її гонять, а вона у палац преться. Цар і почув.
    — Що там за лемент? — питає.
    — Та тут,— кажуть,— волоцюга припленталась.
    — Впустіть,— каже цар.
    Її й пустили. Вона цареві в ноги:
    — Царю-государю,— каже,— змилуйся, що я до тебе з недоброю вістю прийшла!
    — З якою недоброю вістю? — питає цар.
    — Так і так,— каже,— була я у змія, хвалився він мені, що буде твоє царство воювати— дочку твою візьме за себе. Так оце я прийшла тобі розказати.
    — Ох, мені лихо! — ухопився цар за голову,— а в мене ж і військо не готове!
    Та на царедворців:
    — Га, сякі-такі! Мене хочуть воювати, а ви нічого не знаєте.
    Лаяв їх, лаяв...
    — Кличте раду! — гукнув.
    Тут де не взялись генерали, сенатори, панства усякого поназбігалось — радяться, як їм того змія повоювати. Радились-радились — нічого не врадять: нема війська! А лисичка знов цареві в ноги:
    — Царю-государю, змилуйся,— каже,— що я тобі пораджу: є в мене цар курінний, як віддаси за нього дочку, він тобі змія завоює!
    Цар і сюди кинувсь, і туди кинувсь — нічого робити:
    — Як завоює,— каже,— то вже віддам!
    Прибігає лисичка до куреня:
    — Здоров, курінний царю!
    — Здорова була, лисичко-сестричко!
    — Я тобі добру вість принесла.
    — Кажи.
    — Була я в царя, за тебе царівну сватала; так цар сказав: «Як завоює,— каже,— змія, то віддам». Ходім воювати!
    — Тю-тю, дурна! — каже парубок.— Як же мені його звоювати?..
    — Нічого, звоюєш; мене слухай, все гаразд буде. Одягайся, ходім.
    — А баштан,— каже,— на кого покину?
    Вона як почала його вмовляти — пішли.
    Ідуть та йдуть, лисичка попереду біжить, парубок позаду йде. Коли назустріч їде змій: так і сипле іскри, так і сяє!
    — То,— каже лисичка,— змій їде. Ти,— каже,— постій тут під копицею (на луці були), а я побіжу вперед до нього.
    Став той парубок під копицею, думає: «Пропав же я!» А лисичка побігла до змія.
    — Здоров, зміїку-братіку!
    — Здорова, лисичко-сестричко!
    — Що я тобі скажу, зміїку-братику! — каже лисичка.— Біжу я оце до тебе з недоброю вістю: іде на тебе цар війною, хоче тебе звоювати і все твоє багатство відняти!
    — Де ж він? Далеко? — питає змій.
    — Якби,— каже,— далеко, а то близько!
    — Що ж мені тепер робити? — питає.
    — А що робити? — каже лисичка.— Он, під копицею, стоїть чоловік, віддай йому все своє — і коні, і коляску, і одежу, а сам уберись у його одежу та й іди собі додому; цар тебе не пізнає... А то пропав!
    Змій мерщій одежу з себе, а свитку на себе — та бігом звідти!
    «Спасибі лисичці, від смерті врятувала!» —думає.
    Тоді той баштанник убрався в золоту одежу — і такий став гарний, що хоч не схочеш, то полюбиш! Сів у коляску, поїхали з лисичкою.
    — Бач,— каже вона,— а ти боявся!
    Приїхали до царя. Лисичка цареві в ноги:
    — Царю-государю! — каже,— кланяється тобі цар курінний і шле подарунки, він звоював змія, просить дочку твою за себе!
    Цар зрадів, цариця зраділа, царівна теж. Повискакували, беруть його, ведуть. А через тиждень і весілля справили. І я там був, мед-вино пив, у роті не було, а по бороді текло.