Лисичка та журавель

Скачати   Роздрукувати

 ( 128)
    Були собі лисичка й журавель. Ото й зустрілися якось у лісі. Та такі стали приятелі!
    Кличе лисичка журавля до себе в гості:
    — Приходь,— каже,— журавлику, приходь, лебедику! Я для тебе — як для себе.
    От приходить журавель на ласкаві запросини. А лисичка наварила кашки з молоком, розмазала по тарілці та й припрошує: .
    — Призволяйся, журавлику, призволяйся, лебедику!
    Журавель до кашки — стукав, стукав дзьобом по тарілці — нічого не вхопить.
    А лисичка як узялася до страви — лизь та лизь гарненько язиком, поки сама всю кашу чисто вилизькала.
    Вилизькала та до журавля:
    — Вибачай, журавлику,— що мала, тим тебе й приймала, а більше нема нічого.
    — То спасибі ж,— мовить журавель.— Приходь же, лисичко, тепер ти до мене в гості.
    — А прийду, журавлику, прийду, лебедику! На тому й розійшлися.
    От уже лисичка йде до журавля в гостину. А журавель наварив такої-то смачної страви: узяв і м'яса, й картопельки, й бурячків — усього-усього, покришив дрібненько, склав у глечичок з вузькою шийкою та й каже:
    — Призволяйся, люба приятелько, не соромся! От лисичка до глечика — голова не влазить! Вона сюди, вона туди, вона й боком, і лапкою, і навстоячки, і зазирати, й нюшити... Нічого не вдіє!
    А журавель не гуляє: все дзьобом у глечик, усе в глечик. Помаленьку-помаленьку — та й поїв, що напарив. А тоді й каже:
    — Оце ж,— каже,— вибачай, лисуню, що мав, то тим і приймав. Та вже більше нічого не маю на гостину.
    Ох і розгнівилася ж лисичка! Так розсердилася, що й подякувати забула, як годиться, чемним бувши.
    Так-то їй журавлева гостина до смаку припала!
    Та від того часу й не приятелює з журавлями.
показати повністю