Казка про дідового півника і бабину курочку
— Кукуріку, я тут, світлий царю! Почув цар й каже своєму слузі:
— Іди, запитай, що хоче півень. Півник каже:
— Прогнав мене дід з дому, прийшов я царю служити.
Наказав цар, щоб півня впустили між курей. Коли підійшли до курника, каже півень царському слузі:
— Впусти в курник і мою сестричку лисичку!
— Най іде!
Залізла лисичка в курник і всіх курей передушила. На другий день рано-вранці вилетів півник на царські ворота й кричить:
— Кукуріку, я тут, світлий царю! Прокинувся цар і наказав замкнути півня в стайню до коней.
Просить півень царського слугу:
— Впусти до стайні й мого братика вовка! Впустив слуга разом із півнем до стайні й вовка, а сам пішов. А вовк загриз усіх коней.
Рано-вранці півень знову на царських воротах виспівує:
— Кукуріку, я тут, світлий царю! Розізлився цар, що півень йому заважає спати, наказує слузі:
— Замкни того півня, та так, щоб більше не будив мене вранці!
Думав слуга, думав, куди б закрити півника, й вирішив замкнути його разом із волами.
Повів слуга півника до стайні, в якій були воли. Просить півень слугу:
— Впусти спершу до стайні мого вуйка ведмедя, а потім я й сам зайду.
Слуга погодився, і зайшли ведмідь з півником у хлів. Півник скочив на перекладинку, що висіла під самою стелею, а ведмідь приступив до роботи. До ранку не залишилося жодного живого вола. Ще й кості голодний ведмідь обгриз, шкуру пошматував, роги і ратиці по хліву розкидав.
Рано-вранці, тільки зазоріло, вилетів півень на ворота під самим царським вікном і заспівав:
— Кукуріку, я тут, світлий царю! Тепер уже справді розізлився цар. Йому снився чарівний сон, а півень розбудив його.
— Замкни цього півня, коли ні, то накажу замкнути тебе до в'язниці! — каже цар слузі.
— Замикали ми вже того півня й до курника, й до стайні, й до хліва. Та він все тікає! Що з ним робити зараз?
— Замкніть його до казни. В казні ковані двері, звідти не втече! — наказав цар.
Замкнули півня до казни. Всю ніч там півень орудував. Всі гроші поклював, всі коштовності поковтав. Не залишилося в казні й ламаного крейцера.
Рано-вранці півень вилетів надвір через віконну решітку, стрибнув на царські ворота й кукурікає:
— Кукуріку, будь здоровий, світлий цар!
— Піймайте того півня й відрубайте йому голову! — лютував цар.
Кинулось за півнем все царське військо, та півень не ждав, щоб йому голову відрубали. Він стрибав через луки і поля, через яруги, перелітав через ріки, скакав через гори. Ведмідь, вовк і лисиця — слідом за півником. У густому лісі залишився ведмідь, у глибокій ярузі залишилася лисичка, в лісі над полониною затаївся вовк.
Загубив по дорозі півник одного крейцера. Загубив би й інші коштовності, та близько була дідова хата. Півник стрибнув на вікно й закукурікав:
— Кукуріку, простели, діду, плахту!
Тільки дід простелив плахту, півник трусонув крильцями, почали з нього сипатися дорогоцінності. Сипались до тих пір, поки не заповнили всю хату.
Пішов дід до баби, позичив мірку, щоб поміряти свої скарби, коли вже полічити не можна.
— Для чого тобі, діду, мірка? — питає баба.
— Вийняв я з ями картоплю, хочу поміряти! — відповідає дід.
Та баба не повірила дідові. Дуже хотіла баба знати, яку то картоплю буде міряти дід. Капнула на дно мірки смоли. Дід скарби міряв і на дно мірки приліпився золотий крейцер.
Побачила його баба й доти діда просила, поки не розказав їй всю правду. Розізлилася баба на свою курочку за те, що вона їй кожного дня несе тільки одне яєчко, й прогнала. Хай, мовляв, іде в світ, як півник, найматися на службу. Пішла курочка лугом, полем і знайшла той золотий крейцер, що півник загубив. Проковтнула курочка крейцер і повернулася додому.
— Стели плахту! — кричить курочка бабі.
Баба дуже зраділа. Зібрала всі плахти, які тільки мала на господарстві. Стрибнула курочка на плахту, трусонула крильцями, закудкудахкала, та випав з неї тільки один крейцер. Розізлилася баба на курочку й зарізала її.
Довго жила баба на той крейцер, що прилип до дна мірки, й на той, що курочка принесла. Нарешті дід взяв бабу до себе, і стали вони жити разом.
Певно, добре їм ведеться, бо той півник часто стрибає на дідове підвіконня і співає:
— Кукуріку, простели, діду, плахту! - Спробуйте і ви простелити, можливо, і вам півень насипле золота!
— Іди, запитай, що хоче півень. Півник каже:
— Прогнав мене дід з дому, прийшов я царю служити.
Наказав цар, щоб півня впустили між курей. Коли підійшли до курника, каже півень царському слузі:
— Впусти в курник і мою сестричку лисичку!
— Най іде!
Залізла лисичка в курник і всіх курей передушила. На другий день рано-вранці вилетів півник на царські ворота й кричить:
— Кукуріку, я тут, світлий царю! Прокинувся цар і наказав замкнути півня в стайню до коней.
Просить півень царського слугу:
— Впусти до стайні й мого братика вовка! Впустив слуга разом із півнем до стайні й вовка, а сам пішов. А вовк загриз усіх коней.
Рано-вранці півень знову на царських воротах виспівує:
— Кукуріку, я тут, світлий царю! Розізлився цар, що півень йому заважає спати, наказує слузі:
— Замкни того півня, та так, щоб більше не будив мене вранці!
Думав слуга, думав, куди б закрити півника, й вирішив замкнути його разом із волами.
Повів слуга півника до стайні, в якій були воли. Просить півень слугу:
— Впусти спершу до стайні мого вуйка ведмедя, а потім я й сам зайду.
Слуга погодився, і зайшли ведмідь з півником у хлів. Півник скочив на перекладинку, що висіла під самою стелею, а ведмідь приступив до роботи. До ранку не залишилося жодного живого вола. Ще й кості голодний ведмідь обгриз, шкуру пошматував, роги і ратиці по хліву розкидав.
Рано-вранці, тільки зазоріло, вилетів півень на ворота під самим царським вікном і заспівав:
— Кукуріку, я тут, світлий царю! Тепер уже справді розізлився цар. Йому снився чарівний сон, а півень розбудив його.
— Замкни цього півня, коли ні, то накажу замкнути тебе до в'язниці! — каже цар слузі.
— Замикали ми вже того півня й до курника, й до стайні, й до хліва. Та він все тікає! Що з ним робити зараз?
— Замкніть його до казни. В казні ковані двері, звідти не втече! — наказав цар.
Замкнули півня до казни. Всю ніч там півень орудував. Всі гроші поклював, всі коштовності поковтав. Не залишилося в казні й ламаного крейцера.
Рано-вранці півень вилетів надвір через віконну решітку, стрибнув на царські ворота й кукурікає:
— Кукуріку, будь здоровий, світлий цар!
— Піймайте того півня й відрубайте йому голову! — лютував цар.
Кинулось за півнем все царське військо, та півень не ждав, щоб йому голову відрубали. Він стрибав через луки і поля, через яруги, перелітав через ріки, скакав через гори. Ведмідь, вовк і лисиця — слідом за півником. У густому лісі залишився ведмідь, у глибокій ярузі залишилася лисичка, в лісі над полониною затаївся вовк.
Загубив по дорозі півник одного крейцера. Загубив би й інші коштовності, та близько була дідова хата. Півник стрибнув на вікно й закукурікав:
— Кукуріку, простели, діду, плахту!
Тільки дід простелив плахту, півник трусонув крильцями, почали з нього сипатися дорогоцінності. Сипались до тих пір, поки не заповнили всю хату.
Пішов дід до баби, позичив мірку, щоб поміряти свої скарби, коли вже полічити не можна.
— Для чого тобі, діду, мірка? — питає баба.
— Вийняв я з ями картоплю, хочу поміряти! — відповідає дід.
Та баба не повірила дідові. Дуже хотіла баба знати, яку то картоплю буде міряти дід. Капнула на дно мірки смоли. Дід скарби міряв і на дно мірки приліпився золотий крейцер.
Побачила його баба й доти діда просила, поки не розказав їй всю правду. Розізлилася баба на свою курочку за те, що вона їй кожного дня несе тільки одне яєчко, й прогнала. Хай, мовляв, іде в світ, як півник, найматися на службу. Пішла курочка лугом, полем і знайшла той золотий крейцер, що півник загубив. Проковтнула курочка крейцер і повернулася додому.
— Стели плахту! — кричить курочка бабі.
Баба дуже зраділа. Зібрала всі плахти, які тільки мала на господарстві. Стрибнула курочка на плахту, трусонула крильцями, закудкудахкала, та випав з неї тільки один крейцер. Розізлилася баба на курочку й зарізала її.
Довго жила баба на той крейцер, що прилип до дна мірки, й на той, що курочка принесла. Нарешті дід взяв бабу до себе, і стали вони жити разом.
Певно, добре їм ведеться, бо той півник часто стрибає на дідове підвіконня і співає:
— Кукуріку, простели, діду, плахту! - Спробуйте і ви простелити, можливо, і вам півень насипле золота!