Похорон

    Похорон
    Був у багатого мужика Гаврила пес Рябко. Узяв той пес та й здох. Ну, мужик хоче його поховати, як християнина, бо
    Добре йому добре служив. От іде він до попа та й каже:
    — Хочу я свого пса рябого поховати, як християнина старого. Піп каже:
    — Що ти, Гаврило, здурів,— пса рябого поховати, як християнина старого? Ти що, хочеш моїх дітей посиротити?
    Але Гаврило нічого — ходить по хаті, промовляє до попа словами:
    — Ваша голова не пуста, та й моя не порожня, зробити все можна, маю грошей черес — буде похованим мій пес.
    Ці слова промовляє і черес грошей висипає. Як ті гроші піп забачає, аж слинку лигає, аж попа хвороба нападає.
    Бере він ті гроші, хапає, а сам Гаврила радить-научає:
    — Роби, Гавриле, малу домовинку, ніби на малу дитинку, буду щось діяти, будемо пса ховати.
    Іде Гаврило додомоньку, робить домовиноньку, ніби на малу дитиноньку. Беруть вони вдвох з попом пса рябого та й ховають, як християнина старого. Гаврило радий, і піп радий.
    Але пройшло трохи часу, сусіди бачать, що то не чоловік похований, бо всі в багача живі, тільки пса нема; то то вже видно, що пса поховали.
    Взяли та й написали жалобу до архирея: так і так, пса рябого піп поховав, як християнина старого.
    Архирей тоді:
    — Як так? Я йому!.. Та й написав у село, що приїде. Злякався піп, труситься, до Гаврила йде, свариться:
    — Що ти зробив, ти мої діти посиротив! А Гаврило йому:
    — Нічого, батюшко, ваша голова не пуста, і моя не порожня, все зробити можна.
    Тоді він коня сідлає, черес грошей насипає, до архирея вирушає і цапа рогатого на мотузку з собою забирає. Заходить до владики, двері відчиняє і так промовляє:
показати повністю