Аби гроші - гріха не буде

    Аби гроші - гріха не буде
    Жив собі піп. Та такий-то вже ласий на гроші був, що й не сказати. Ось одного разу в пана здохла собака. А той пан багатий був і любив собаку, як самого себе. Подумав пан, поміркував і вирішив: «Похороню я свого любимого пса з попом та ще й коло церкви, на цвинтарі».
    Узяв торбу грошей і — до попа.
    — Так і так, мовляв, хочу, щоб ви собаку похоронили коло церкви з молитвами, як християнина.
    Піп розгнівався, затупав ногами.
    — Бог за це вас покарає! Тоді пан усміхнувся лукаво і показав попові торбу грошей.
    Піп аж слину пустив, угледівши гроші.
    — І не подобає коло церкви собаку хоронити,— промимрив піп, жадібно поглядаючи на гроші,— та що зробиш, грошей жаль!
    Зізвав піп півчу, і похоронили собаку коло церкви, як пророка якого. Минув місяць, а може, й більше, як до попа дійшла чутка: із синода має приїхати сам владика оглядати його церкву.
    Злякався піп. А що, як дізнається владика, що він собаку коло церкви похоронив? Біда буде!
    Та й люди подейкують, що він святе місце осквернив.
    Піп думає, гадає, а далі й пригадав: недалеко від церкви живе такий собі Іван Нещасний. Метикуватий він на голову. От і пішов піп до нього за порадою.
    Увійшов у хату, поздоровкався. А Іван Нещасний тоді цапа годував. Розказав він йому свою біду-горе. Іван усміхнувся, а далі й каже: — Дайте торбу грошей, я поїду до владики і все в порядку буде.
    Попа аж скривило від таких слів. Та що поробиш владика страху нагнав. Заплакав піп кілька раз і віддав Іванові торбу грошей.
    Іван Нещасний налигав цапа за роги і пішов з ним у Київ.
    Відшукавши владику, Іван Нещасний прямо з цапом зайшов до преосвященного.
    — Що ти хотів, раб божий? — гнівно запитав владика Івана, вгледівши, що з ним і цап стояв. —Прийшов, владико,—почав несміливо Іван, - щоб ось оцю тварину в попи посвятили.
    Владика аж спалахнув увесь; затупав ногами, заскрипів зубами.
показати повністю