Вірші про школу

Канікули

«Канікули! Канікули!» —
співає все навколо.
Канікули, канікули,
канікули у школі!

А що таке — канікули?
Це літні дні барвисті,
це час, коли нам ніколи
хоча б на мить присісти,
бо треба мчати босими
наввипередки з вітром,
з густих лісів приносити
горіхів повні відра.

Це час у річці хлюпатись,
підсмажувати спини
і зранку в лузі слухати
тонку струну бджолину...

Це час, коли за хлопцями
ми скучим, як ніколи,
і нам страшенно схочеться
скоріше знов до школи!Костецький Анатолій

Новенька

Сьогодні в третій клас до нас
прийшла «новенька» в перший раз.

Зайшла, весела й радісна,
і всім сказала: — Здрастуйте!..

Що в класі почало-о-ся!
Одразу з місць своїх
посхоплювались хлопці,
мов хто підкинув їх.

Спочатку всі ходили
і голосно свистіли,
а потім по хвилини дві
стояли всі на голові,
а потім дехто по рядах
пройшовся пішки — на руках,
а потім кожний з нас робив
усе, що вмів і що не вмів!..

Не звівся із-за парти
лиш наш Юрко, відмінник.
Він кинув нам: — Ну й жарти! —
і встав поволі, чинно
та до «новенької» сказав:
— А що! Сідаймо разом? —
І та — диви, яка коза! —
погодилась одразу...

«Ну що ж! Не дуже й треба!» —
подумав я про себе.
І вирішив — до літа
відмінником зробитись!.Костецький Анатолій

А що в портфелі?

Що таке надворі сталось?
Що за крики? Що за галас?
— Бий! Дава-ай!
— Гати, мазило!
— Ти куди?!
— Суддю—на мило!.

Зрозуміло: там — футбол,
і комусь забили гол..

Два портфелі, як і слід,
штанги замінили.
На воротах — мій сусід,
воротар умілий.
Знов — прохід!
Ось-ось заб'є!..
Штанга!
Ех, невдало...

І з портфеля все як є
геть повипадало!

Нумо, глянемо, що в ньому,
поки йде завзята гра,
бо ж портфель, усім відомо,—
є обличчям школяра!..

***
Ось — книжки. Та що це з ними?!
Чом вони у плямах синіх,
пошматовані, брудні?
Страшно глянути на них!

Подивіться на сторінку —
не сторінка, а «картинка»,
помальована така!
А обкладинки — ну й горе! —
ніби побували вчора
в людожерових руках!

Ще й написано, послухай:
«Xто зачепить— дам у вухо!»
Тільки підпису нема...
Ні, ось нижче: «Я, Кучма!..»

***
Ось — якийсь папір в лінійку,
а на нім — товстенна двійка.

Що ж воно? Пробачить прошу!
Виявляється, це — зошит.
Але дивний він такий,
мов іде у ньому бій!..

Буква з буквою зчепились —
аж гуде навкруг земля:
і штовхаються щосили,
і вилазять на поля!

В — волає,
Г — горлає,
Л — на дві ноги кульгає,
О — як бублик,
П — як пилка!..
Що не слово — то помилка,
а буває — навіть дві!..
Аж гуде у голові...

Ось, наприклад, прочитайте:
«Мошеністом робеть тато...»
Ні, читать — не варто більше!
Адже далі — буде гірше...

***
Ось — щоденник. Що за диво?
Та невже — Кучми Юрка?!
І впізнати неможливо —
чистота у нім така.

Розгортаємо сторінку.
Гляньте:
чиста, мов сльоза.
Де поділися оцінки?
їх, напевне, кіт злизав...

Ну звичайно! Придивіться:
онде — слід від одиниці,
нижче — двійку стерто вправно...
Ну, нарешті я узнав,
чом і чистим, і охайним
у Кучми щоденник став!

***
Ось — дрібніші речі далі:
ручка й гумка у пеналі,
два обдертих олівці
та чотири камінці.

А навіщо камінці?
Щоб ганяти горобців
чи жбурляти нишком-тишком
у якусь бездомну кішку.
Ну а це...
Невже — шкарпетка?!
Так, звичайно, це — вона!
А чому вона в портфелі —
то Юрко і сам не зна...

***
Ось який портфель незвичний
у знайомого мого.
Отаке його обличчя -
і не бачити б його!

Що ж, гадаю, всім вам ясно,
інших слів тепер нема:
нечепура та ледащо
ось він хто, Юрко Кучма!Костецький Анатолій

Швидко відповів

Коли прийшов зі школи внук,
Дідусь щоденник взяв до рук:
— За віщо двійку ти схопив?
— За те, що швидко відповів...
— За те, що швидко? — гримнув дід.
За це ж п'ятірки ставить слід!

— Та що ви, діду, кричите?
Сказав я швидко, та не те...Бойко Григорій

Теж саме

- Ну, хіба таке годиться?!
В тебе знову одиниця!
- А мене сьогодні, мамо,
Запитали знов те ж саме!Бойко Григорій

Азбука

Альбатрос питав акулу:
— А про азбуку ти чула?
— Азбука? — хвостом
плескає,—
Акулятко вже читає.Кононенко Олексій

Що сталося?

Так сумно навколо,
як в пору осінню.
І сонця — немає,
і небо — не синє.
У всіх перехожих —
насуплені лиця.
Ніхто з них на мене
не хоче дивиться...

А знаєш, чому
все навколо сумує?
Бо двійку зі школи
додому несу я...

А завтра?..
Спиніться!
Будь ласка, спиніться!
Навколо, будь ласка,
скоріш подивіться.
Погляньте,
як небо казково цвіте.
Погляньте,
як сонцем виблискує день!.

А знаєш, чому
все навколо квітує?
П'ятірку додому
Зі школи несу я!
Красиву п'ятірку!
Чудову п'ятірку!..

Тому-то навколо
і радості стільки,
тому-то сміються
усі перехожі
і кожен із них
на щасливчика схожий!

Тому-то віднині
і вирішив я:
п'ятірки отримувать
буду
щодня!..Костецький Анатолій

Школярик

Закінчилися уроки,
гайда зараз де-небудь,
поки батько прийде, поки
сині сутінки впадуть...

Може, в парк на каруселі?
В сад сусідський через тин?..
Всюди друзі е веселі,—
вдома сум, коли один...

Ось і хлопці, ось і м'ячик!
Дожену я їх скоріш...
— Спершу розв'яжи задачі
і напам'ять вивчи вірш!

Насторожився школярик,
оглядається тихцем...
— Що за диво? Що за чари?!
Звідкіля йде голос цей?

Біля нього ні людини...
І не мати, і не брат...
Ну, а голос звідкись лине
І лякає не на жарт!

Може, феї це казкові
стережуть його від зла?
Ні,— школярська власна совість
добрий голос подала.Хоросницька Марія